Книга Сталеві труни стр 137

були атакувати конвой.
— Старпом, целься! — крикнув Зігман, перекриваючи — гуркіт шторму.
— Апарати від першого до п’ятого — товсь! — скомандовал я в рубочний люк.
— Готовий, готовий — почулося звідти.
— Що ці хлопці роблять за кормою? Це знову пролунав голос капітана.

—Перш ніж вахтовий зміг відповісти, я штовхнув його під ребро, щоб він не розкривав рота, і доповів:
Рухаються на безпечної дистанції.
Я лукавив. Ескорти наближалися, але у мене вже були намічені перспективні цілі. У сітці ПУС я висправ, як транспорти пересуваються один за іншим, і вибирав найбільші з них.
Час, старпом, — пли! крикнув капітан.
Я п’ять разів смикнув за важіль. Зігман відразу ж розгорнув човен в напрямку хвостових транспортів конвою, чтоби піти від есмінців. Ми кинулися прямо в набегав¬шіе океанські хвилі, ескорти не могли повторити наш маневр. Потім почули гуркіт трьох важких вибухів. Сліпучі сполохи вогню висвітили незліченна безліч транспортів, есмінців і сторожовиків. Три транспорту вибули з колони, звернувшись в палаючі факели. Конвой різко повернув ліворуч, посилаючи ракетами сигнали лиха. «У-230» направила свій гострий форштевень на захід і поспішила сховатися за величезними валами чорних хвиль, гнаних зимовим штормом. Суматоха, збудження і сполохи полум’я вляглися. Настала тиша. Два підбитих транспорту залишилися тонути в бурном море. Третій дрейфував поза межами нашої відімості, ми так і не дізналися, як він потонув. Конвой скрилися за бурхливими хвилями океану.
«У-230», витративши всі торпеди, покидала поле битви. Серед ночі ми спостерігали нові спалахи вогню і чули гуркіт розривів торпед. Коли зійшло утреннее сонце, під променями якого на ясному блакитному