Книга Сталеві труни стр 145

більшість з нас сильно скучило, тривала до тих пір, поки вино і втома не звалили нас з ніг, виключаючи, звичайно, мало кого, найстійкіших. Я уклав Рідель і Шрайбера на аристократичну ліжко. Потім влаштувався сам в м’якому кріслі.
Після грандіозного прийому в його честь Зігман, вер¬ний сім’янин, відправився додому в Гамбург. По дорозі він повинен був з’явитися з доповіддю в Парижі до адмірала. Офіцери, мої приятелі, взяли приклад із капіта¬на і відбули додому, щоб провести два тижні серед рідних. Я з частиною команди залишився в Бресті, що не обре¬мененний великими обов’язками. У ці безмятеж¬ние квітневі дні мене тягло на заміські про¬гулкі. Із задоволенням відвідував замок, плескався в його просторих глибоких ваннах, знайомився з багатою кол-лекцією старовинних книг, ходив полювати на фазанів з фермерами, що проживали по сусідству. Я спостерігав, як розпускаються бруньки дерев і кущів під дунове¬ніем теплих морських бризів. Всюди відчувався прі¬ход весни.
Одного разу тихим вечором нові друзі, з якими я спілкувався на базі, познайомили мене з пікантними осо-бенностями життя в порту. У цей вечір ми потягували в барі флотилії коктейль, грали в карти, жартували і рас-казали морські анекдоти. Раптом Фостера осінило:
— Послухайте, друзі! Як щодо невеликої віче-ринкі в місті? Ніч тільки почалася, давайте закінчимо її в будинку мадам. Поїхали в К. Б. все разом.
Його пропозиція була прийнята на ура. Воно адресова-лось в першу чергу мені, як новачкові в офіцерських компаніях Бреста. Я поцікавився у Шрайбера:
— Фред, а що означає ця абревіатура К. Б.?
Шрайбер ковтнув джина і, широко посміхнувшись,
сказав:
— К. означає казино, Б. — бар. Казино-бар — місце, де можна забути свої печалі, випити гарного фран¬цузского вина і насолодитися красою дам. Все це в абсолютно інтимній обстановці.
— Так це що, звичайний будинок розпусти?
— Називай як хочеш, але раджу його відвідати.
Ми пройшли через затемнений місто і зупинилися
у непримітній двері з буквами «К. Б. », освещенни¬мі тьмяним світлом лампочки. Юний лейтенант позво¬ніл особливим способом, даючи зрозуміти, що біля дверей стоїмо саме ми. Двері, дзвякнувши клямкою, відкрила ста-руху. Вона дізналася деяких з моїх друзів. Коли двері відчинилися, я почув жіночий сміх і ллються з фонографа слова французької пісеньки: «Я бігаю день і ніч». Тьмяні червоні ліхтарі створювали в поме¬щеніі відповідну атмосферу. Коли ми юрбою ввалилися в бар, з обох сторін від входу почулися привітні вигуки. Мої друзі бурхливо відгукувалися по-французьки:
— Привіт, Сюзан, Жанін, добрий вечір, Полін, Сі-мона. О, добрий вечір, мадам.
Дюжина жвавих, гарненьких дівчат пріветст-вовала нас з перебільшеним ентузіазмом. Мадам ока-залась тендітної тридцятирічної жінкою з густою коп¬ной чорного волосся. Фред, помітивши, що я дивлюся на неї, сказав:
— До мадам Не торкайся. Це проти правил. Ще нікому не вдавалося завоювати її серце. Тобі краще об¬ратіть увагу на дівчаток.
Мешканки будинку, все у віці від 20 до 30 років, на жаль, поступалися нам за чисельністю з урахуванням при-буття офіцерів Першої флотилії. Коли спало загальне пожвавлення, всіх новоприбулих представили господині будинку і обмінялися з нею, відповідно до заведеним звичаєм, поцілунком, виконаним гідності.
Потім почалося справжні веселощі. У келихах іскри-лось шампанське, а дівиці мліли в наших обіймах. ми