Книга Сталеві труни стр 156

налилися кров’ю. Блукаючі погляди свідетельствова¬лі про розуміння того, що умови походу кардинально змінилися. У цих умовах підводники ризикували ока¬заться на дні океану без надії повернутися в порт базі¬рованія. Я пройшовся по відсіках, щоб підбадьорити хлопців, поплескати їх по плечах, пожартувати, обнадіяти.
07.45. У переговорній трубі пролунав голос:
— Акустик доповідає капітану. З правого борту блукаючий шум гвинта. Противник рухається, має бути, на схід, ні на північ.
Командир пробурмотів лайку, покрутив періс¬копом, нічого не виявив і наказав спливати. Мене осінило, що нинішня ситуація явно копіює ту, що ми пережили три дні тому.
07.50. Ми з Зігманом піднялися на ходовий місток і, переконавшись у відсутності загрози з повітря, стали сле¬діть за конвоєм. Очевидно, що колони транспортів йшли зигзагоподібним курсом, віддаляючись від нас точно так само, як це робив попередній конвой. Те, що здавалося лег¬кой здобиччю, несподівано випадало з рук. Без промед¬ленія ми почали полювання.
08.00.
— Літак з сонячної сторони!
Швидке занурення зробило нас недосяжними для авіабомб. Главмех негайно підняв човен, і ми по-йшли далі на перископну глибині. Літак полетів. Через кілька секунд Зігман склав рукоятки перис-копа, почекав, поки він зісковзне вниз, і сердито буркнув:
— Чорт би їх побрав, цих пташок. Літак скинув димову бомбу. Давайте скоріше тікати звідси. Главмех, термінове спливання.
08.32. «У-230» поспішила на схід, подалі від гус¬того чорного диму, що означає наше местонахожде¬ніе. Справа за кормою скупчення транспорту оголило свої щогли і димові труби. Сторожовик і есмінці йшли зигзагами, строго координуючи свої маневри.
08.55. Атака двомоторного літака з корми. В ¬ сколько секунд «У-230» пішла під воду. Чотири вибухи розмели морські хвилі.
09.15. Спливли і пішли далі прямо по кур¬су. Зігману вручили на містку сумну радіограму: «Атаковані літаком. Тонемо. «У-657». Знову кожен підводник замислювався над тим, скільки пройде време¬ні перед тим, як нас теж відправлять до Творця.
10.05.
— Тривога!
Як за помахом чарівної палички виник літак. «У-230» швидко пірнула під воду. Коли затих гуркіт вибухів, човен дві-нулась далі.
Ми кілька разів спливали і занурювалися, увертива¬ясь від авіабомб. Човен тремтіла, тряслася і вібрірова¬ла під жорстокими бомбардуваннями. В результаті беспощад¬них атак вона потихеньку руйнувалася. Ламалися заклеп¬кі, тріскалися болти і гайки, корчить сталевий корпус, гнулися шпангоути. І все-таки залишалася керованою. Командир твердо виводив її на кут атаки.
На заході завзятість Зігман в переслідуванні конвою, здається, було винагороджено. Ховаючись від ескортів за горизонтом, ми на кілька миль випередили конвой. Але потім літаючий він ще змусив нас пірнути під воду. Поки конвой з шумом і гуркотом продвігал¬ся вперед, команда човна швидко зайняла свої місця і застигла в очікуванні. З непохитною рішучістю я привів торпеди в бойову готовність.
Однак мої надії на швидку атаку впали. Сре¬ді гуркоту, що наближався конвою трьом ескорт уда¬лось якимось чином засікти місце нашого занурення. Стривожений Зігман скомандував:
— Увага! Занурення на 200 метрів. Приготуй-тесь до бомбардування!
Через кілька секунд мисливці скинули на нас свій смертоносний вантаж. Солідна порція боєзарядів справила вибух такої величезної потужності, який пре-