Книга Сталеві труни стр 157

зійшов все, що ми випробували раніше. За шаленої тряс¬кой човна послідувала повна темрява. Я був відкинутий до сталевих тросах перископа. Направивши промінь свого фо¬наріка на глибиномір, я з жахом виявив, що його стрілка різко хитнулася вниз. Я побачив, як два матроса, відповідальні за горизонтальні рулі, в паніці повіс¬лі на рульових колесах, почув відчайдушні команди ко¬мандіра і шокуючий плескіт води. Так піднялася за¬навесь над іншим довгим актом трагедії, який повторив сцени катувань, яким ми тільки що піддавалися. Нагорі, де були мисливці, спустилися сутінки, вітер вщух, і поверхня океану заспокоїлася, В результаті бомбардування посилилися. Розриви потужних боєзарядів змушували гуркотіти океан. Ми тряслися від холоду і потіли від страху. Нас кидало в жар по мірі наближення-вання загибелі. Вночі отруйні випаровування аккумуля¬торних батарей заповнили корпус човна. Полуотрав- лені, ми перебували в якомусь напівнепритомному стані. А коли зійшло сонце, наші преследо¬вателі відновили свої бомбардування, скинувши більше 300 боєзарядів. Однак вони не домоглися свого. «У-230» залишилася на плаву на глибині майже 280 метрів.
Опівдні ми виявили, що човен повністю утра¬тіла здатність до дрейфу і у нас не залишилося кіслоро¬да. Тепер треба було вибирати між самогубством і капітуляцією. У відчайдушній спробі віддалити хоч на годину смерть або полон Фрідріх закачав трохи стисненого воз¬духа в серединну цистерну баласту. Шипіння повітря привернуло увагу мисливців. Ще один вибух неве¬роятной сили потягнув човен вгору. Як тільки вичерпався стиснене повітря в цистернах баласту, вона стрімко почала підніматися. Але потім вибухнув ще один комп¬лект боєзарядів, сильно вдаривши вибуховою хвилею в пра¬вий борт човна і послав її знову на дно. Ми повзали по центральному проходу, щоб рівномірно розподілити свою вагу, хоча і були впевнені в неминучий кінець. За¬тем «У-230» плавно вирівнялася на позначці глубіноме-
ра 300 метрів і стала вібрувати в передсмертних кон¬вульсіях. Люди захопили ротами гумові шланги, втя¬гівая гаряче повітря з фільтрів ємності з поташем і безперервно відкашлюючись. Через вісім хвилин комп¬лект з шести боєзарядів вибухнув за кормою. Потім все затихло більш ніж на годину. Зверху не надходило ні ім¬пульса «асдіка», ні телеметричного сигналу, ніякого звуку.
Перейшовши поріг виживання, ми спробували спрово¬ціровать «томмі» на виявлення своєї присутності уда¬рамі кувалди по корпусу човна. Однак реакції зверху не було. «У-230» почала повільний підйом.
19.55. Нарешті відчинилися кришка рубочного люка. Нас з Зігманом буквально винесло на ходової мос¬тік величезним надлишковим тиском, що утворився в корпусі. В очі вдарили сонячні промені. Достаток све¬жего повітря і жодної ознаки присутності протів¬ніка в межах видимості. Після уважного огляду неба і моря ми зайнялися оцінкою ушкоджень, полу¬ченних човном в результаті бомбардувань. Кормова топ¬лівная цистерна розбита. З неї витікала солярка, остав¬ляя зрадницький маслянистий шлейф в кільватері. Для противника велике масляниста пляма було бесспор¬ним свідченням прямого попадання в човен. Ось по¬чему англійці залишили нас.
Проте човен отримала великі пошкодження. Дві цистерни були розірвані, баллер керма правого бор-ту погнувся, лопнув фундамент під дизелем, не кажучи вже про незліченні дрібніших пошкодженнях. Поті-ряна велика частина солярки. Продовження походу було неможливо: навіть повернення на базу стало проблема-тичних.
О 21.05 Рідель передав в штаб радіограму, інформі¬руя його про наш стан і потужної протичовнової оборони противника в центрі Атлантики. Він повідомив так ¬, що повз нас пройшли два конвою, не дозволивши нам випустити хоча б одну торпеду. Однак упущені нами
шанси збільшити рахунок потоплених суден противника не йшли ні в яке порівняння з нашим несподіваним спасе¬ніем. Тільки особлива прихильність Провидіння позво¬ліла нам залишитися в живих в той час, як багато дру¬гіе човна загинули на дні моря.
Увечері 15 травня на кінець чотириденного бою були підтверджені загибель «У-456», а також двох інших