Книга Сталеві труни стр 167

судноверфях. Задум полягав у тому, щоб включити в бое¬вие дії недосконалі і застарілі типи човнів. Це повинно було показати союзникам, що їм не вдалося переламати нам хребет. У своїй промові в Лоріане Дениц запевняв нас, що невдачі носять тимчасовий характер і не¬благопріятная тенденція буде звернена назад наші¬мі контрзаходами. Але поки ми все одно повинні виходити в море. За словами адмірала, наші зусилля пов’язують во¬енно-морські сили союзників в Атлантиці і відволікають їх бомбардувальники від повітряних нальотів на німецькі міста.
В кінці червня я вивів «У-230» з сухого доку та привів її до пірсу, де необхідно було завершити переоснаще¬ніе. З цього часу всі наші загули в порту прекраті¬лісь. Тепер головне — підводний човен, війна і підготовка до неминучого зіткнення з ворогом. Такою була реаль¬ность. Решта — порожні бажання і мрії.
29 червня в полудень, після того як командир повернувся з наради високопоставлених офіцерів-подводні- ков Західного фронту, він попросив мене зайти до нього в кімнату.
— Захопи з собою Фрідріха і Риделя, — додав він. — У мене цікаві новини.
Через 20 хвилин ми були у Зігман.
— Сідайте, панове, — звернувся він до нас. — Моє повідомлення займе якийсь час. І те, що ви усли-шите, не слід розголошувати. Штаб довірив нам осо¬бое завдання. Головною метою майбутнього походу буде постановка хв біля узбережжя Сполучених Штатів. Ми візьмемо на борт 24 магнітні міни останньої конструк¬ціі і встановимо їх в Чесапікській затоці, точніше, перед базою ВМС США в Норфолку. Не потрібно говорити вам про небезпеки цього підприємства. Я вимагаю, щоб суть завдання залишалася в таємниці, поки ми не вийшли в море. Не хотілося б після прибуття в США виявити, що нас там уже чекають. І ще одне. Чесапікська затока занадто мілководний, щоб дозволити нашій човні по
гру тулитися. Ми будемо здійснювати мінування в над-водному положенні. Старпом, попрошу тебе забезпечити всі необхідні навігаційні карти цього району і тримати їх за сімома замками.
Ми троє уважно вислухали капітана і порадує-валися того, що майбутній похід буде незвичайним. Піклуючись про безпеку човна, я запитав у командира:
— Якщо ми приймемо на борт 24 міни, то зможемо взяти з собою не більше двох торпед.
— Вірно, старпом, тільки дві. Решта простран¬ство човна буде заповнено мінами, за навантаження яких ти відповідаєш.
У розмову вступив Фрідріх:
— Скільки ми візьмемо з собою солярки?
— Звичайну норму. Все продумано. Дозаправка човна буде здійснюватися однією з підводних човнів-танкерів в рай¬оне Вест-Індії, зоні наших майбутніх операцій. Там нас забезпечать їжею, пальним і торпедами. Рідель, позаботь¬ся про екіпіровку команди тропічної формою і про со¬ответствующей дієті. Господа, — закінчив капітан, — гадаю, ми будемо перебувати в море весь залишок літа.
1 липня ми завантажили на борт човна міни. Незвичайний вантаж негайно спонукав команду будувати здогади. Частина людей була впевнена, що ми йдемо мінувати брітан¬скій порт. Інші вважали, що це буде Гібралтарська бухта. Самі догадливі стверджували, що ми отправім¬ся до важливого порту на узбережжі Західної Африки — Фрітаун. Гарячі пересуди викликали у мене посмішку. При-ятно було бачити, що команда прагне, як і раніше, вийти в море.
Але чим ближче ставала дата виходу в море, тим більше я сумнівався в переломі ситуації в Атлантиці на краще. Жодна з очікуваних технічних новинок не надійшла на озброєння «У-230». Стверджувалося, що наш радар «метокси» був останнім досягненням в сфе¬ре радіолокації. Була обіцяна установка на човні до-виконавчими стовбурів зенітної артилерії, однак вони