Книга Сталеві труни стр 173
уникаючи зіткнення з кормою торгового корабля. Оче-видно, він прямував до Балтімор. «Купець» рухався сліш¬ком повільно, зі швидкістю всього лише вісім вузлів, розбудовуючи наш графік руху. Але оскільки ми не могли наказати його капітану поквапитися, то винуж-ку були на малій швидкості слідувати в кільватері суд-на. Кілька хвилин ми розглядали в біноклі прі¬роду Америки.
29 липня. В 02.10. Зігман вирішив, що ми досить просунулися в затоку. Повернувши човен на зворотний курс, він попрямував до миготливим вогнів Норфолка. Коли «У-230» придбала досить стійкий хід, я спустився в темний міцний корпус човна, готуючись до мінірова¬нію бухти. Через п’ять хвилин перша міна вискочила з торпедного апарату з тихим сплеском. Через три міну¬ти за нею пішла друга, потім третя. Перший торпедний апарат спорожнів. Апарати, освобождавшіе¬ся від хв через однакові проміжки часу, знову швидко завантажувалися. У них обережно занурювалися нові міни, після того як їх знімали за допомогою лебідок зі своїх стійок. Носовий відсік перегрівався від спека тел декількох напівоголених спітнілих матросів, зайнятих роботою. Звідти доносився брязкіт лебедочного ланцюгів. По¬становка хв проходила гладко і зайняла 1 годину 50 хвилин. Коли вона закінчилася, я поспішив на місток і доповів:
— Двадцять чотири яйця підкинуті до входу у двір Дядька Сема.
— Великдень ще далеко, — відповів Зігман — не будём чекати, коли яйця зваряться. Повний вперед, курс 9.
Підводний човен швидко набрала швидкість 19 вузлів і поніс-лась повз Норфолка, Рибальського острова до світлішає смужці ранкового неба. Близько 06.00 ми пірнули під воду і без всяких перешкод вийшли у відкрите море.
Увечері того ж дня «У-230» знову піднялася на по-поверхню. Зігман вибрав курс на південний захід, і човен швидко пішла вперед, залишаючи позаду район скритно¬го мінування. На наступний день повернувся наш
колишній розпорядок життя — три або чотири рази ми йшли під воду, виявляючи наближався само-років. Радість з приводу успішного виконання за¬данія анітрохи не послабило нашої пильності. Оскільки «метокси» мало допомагав нам у виявленні літаків противника, ми більше покладалися на соб¬ственное зір як гарант нашого спасіння. 30 липня ми перехопили три радіограми лиха з одного і того ж -район в Біскайській затоці. Рідель виглядав явно шокованим, коли передавав мені тексти цих радіограм:
«Атаковані авіабомбами. Тонемо. 46 С. Ш., 10 3. Д. «У-504».
«Атаковані літаком. Тонемо. 46 С. Ш., 10 3. Д. «У-461».
«Атаковані авіабомбами. Тонемо. 46 С. Ш., 10 3. Д. «У-462».
Ці човни, мабуть, використовували кільватерний лад, винайдений мудрими головами в штабі, від ко-торого ми швидко відмовилися. Знаючи, що це більше не-повороткі підводного човна-танкери, ми легко уявили собі картину нерівного бою. Беззахисні перед манев-рами літаків противника, нездатні допомогти один одному, вони, мабуть, програли бій до того, як пре-крат подавати сигнали прапорцями, як це робили фі-нікійци три з половиною тисячі років тому. Справа була не тільки в загибелі підводних човнів. Їх втрата серйозно подри¬вала наші можливості проводити дозаправку в море.
Перемоги авіації англійців в Біскайській затоці з-супроводжуючих їх нищівними ударами на суші. Третій раз ми чули по коротковолновому пріемні¬ку про неодноразові бомбардуваннях Гамбурга брітан¬ской авіацією. Судячи з повідомлень, найбільш зруйнував-тільні повітряні нальоти відбувалися в попередню ніч, коли половина міста перетворилася на згарища. Я бачив, як після цієї звістки особа Зігман стало смертельно блідим. У цей день він не торкався до