Книга Сталеві труни стр 175
ДФ-91. 27 серпня заправитися від «У-847». Повертатися на базу за найкоротшим маршрутом ».
Через 46 годин відсутності Дальхаус нарешті повернувся. Щоб уникнути ризику заправки днем, обидва човни пірнули під воду і стали чекати заходу сонця. У сутінках ми спливли і отримали свою частину солярки з «У-634». Обго¬ворілі також плани зустрічі з човном Дальхауса і заправ¬щіком через п’ять днів. Потім обидва човни розлучилися.
Тихій спокійній ночі ми взяли курс на схід. Днем рухалися в зануреному положенні, поки не до¬бралісь до середини Атлантики. Тут переслідування з повітря припинилося. Вночі 27 серпня ми прибули до місця зустрічі з заправником і стали виглядати зна¬комие силуети. Вже вранці помітили три рубки на спо¬койной поверхні моря. Коли всі човни зібралися в одному місці, з-під води з’явилася надбудова великого човна-заправника «У-847». З її появою нас стало п’ятеро. Ми привітали «У-634» і «У-415», поздра¬вілі «У-172», що врятувала половину екіпажу «У-604».
Зустріч 5 підводних човнів таїла великі небезпеки. Нам залишалося сподіватися, що противнику не вдалося про неї дізнатися. «У-634» і «У-415» не стали втрачати часу. Вони пристали до бортів заправника і стали викачувати з нього солярку. Через кілька годин Дальхаус передав паливні шланги нам і «У-230» прийняла 15 тонн дра-гоценного палива. Незабаром «У-415» закінчила заправку і поступилася своїм місцем «У-172». Коли «У-415» отході¬ла, ми побажали їй безпечного повернення в Брест. Я б додав до цього слова молитви, якби був про¬роком, тому що через сім місяців став капітаном «У-415».
Оскільки під час заправки пальним ми були вдосконалення-шенно безпорадні, артилерійські розрахунки зайняли свої місця у гармат. У разі появи літаків протівні¬ка ми були готові миттєво звільнитися від паливних шлангів і відкрити вогонь. Не так поводилася команда за-правщики. Члени її екіпажу стояли по краях огородження
23 7 обширного містка, подібно пустим вуличним роззявам. В обуренні я прокричав старпому «У-847» по мегафону:
— Чому так поводяться ваші хлопці, невже ви не боїтеся літаків?
— З самої Гренландії не зустрічав жодного, — відповів він мені.
— Вам краще переглянути своє ставлення. Куди ви прямуєте звідси?
— В Японії, — сказав він недбало. — Однак після того як ми передамо 50 тонн солярки, вважаю, добе-ремся тільки до Сурабайі.
Похитавши головою, я побажав йому удачі. Незабаром після цього ми від’єднали свої шланги і покинули небі-пеки місце зустрічі. Зробивши короткий регулярне занурення, виринули на поверхню і обережно по-слідували в кільватері наших попередників пря¬мим курсом в порт. Через дві години човен-заправник пре¬рвала радіомовчання і повідомила в штаб, що вона за¬правіла всі чотири човни. Цим «У-847» не тільки по¬ставіла під загрозу заправлені човни, но.і вирішила свою долю. Протягом декількох хвилин британська служба радіоперехоплення запеленгувала позицію заправ¬щіка, і через три години він був атакований американським літаком і відправлений на дно, ставши сталевий гробні¬цей для всієї команди. Після полудня я чув за кор¬мой гуркіт від розривів багатьох бомб. «У-847» погіб¬ла безглуздою смертю.
Подібно трьом іншим підводним човнам, «У-230″ не распо-лага достатніми запасами пального у щоб манев-рировать на власний розсуд. Ми були ви-нужді слідувати найкоротшим шляхом повз Азорських островів, Огинаючи їх опівдні 30 серпня, ми перехва-тили радіограму Дальхауса, що йшов першим: «Конвой курсом на північ. Атаковані сторожовик. «У-634». Че¬рез кілька хвилин після отримання радіограми ми почули жахливий гуркіт вибухів глибинних бомб, що доносився з місця, де ймовірно знаходь-