Книга Сталеві труни стр 190

новка вимагала швидкого повернення на фронт немно¬гіх підводних човнів, ще перебували на плаву. Нашу стару робочу конячку потрібно було за два тижні почистити, заправити пальним, пофарбувати і привести в порядок. Це означало, що часу для відпустки ні у кого не було. Я вдруге поцікавився можливістю обза¬вестісь «шнорхелем», але ніхто на базі не міг дати мені зрозумілої відповіді на мій запит. Замість цього нам сказали, що ми отримаємо вдосконалені радари, здатні пеленгувати довжину хвиль в нижньому сантімет-ровом діапазоні. Таким чином, ми будемо йти врівень з швидким прогресом противника в електронній війні. У жорстокому протистоянні на море ми були загнані в глуху оборону. Союзники диктували нам умови вой¬ни і види озброєння.
На вихідні дні першого тижня я кинув свої справи на підводному човні і в порту, відправившись в п’ятницю вече¬ром експресом в Париж. Вночі я переодягнувся в туа¬лете поїзда в цивільний костюм. Згідно предва-рительное домовленості, я зустрів Маргариту під Ейфелевою вежею. На ній було блакитне шовкове пла-тє з вишитими квітами. Ми обнялися, і я зустрівся очима з проходили повз німецькими солдатами, заздрити нестриманий французу. Париж був теплим і пахучим. У прозорому повітрі смішачи-лись терпкі запахи опадаючих листя і води в Сені, а також аромат парфумів. Над нами сяяло сонце, ласко¬вих променів якого я так часто був позбавлений в море. Це був час, коли я забув про бомбування і смертях, ког¬да мені здавалося, що мене мине реальна перспекті¬ва відправитися на дно океану.
Незабаром після мого повернення в Брест я вже був переодягнений в морську форму і ніщо не видавало мое¬го короткого відвідування іншого світу. Командиру було несподівано наказано з’явитися з доповіддю до вишестоящему офіцеру відділення «Захід» в штабі. Ми перед-поклали, що його візит має якесь відношення до нашого майбутнього походу. Після денного відсутність про-наслідком Зігман повернувся і швидко викликав Фрідріха, Рі-ділячи і мене до себе. Без передмов він сказав:
— Панове, я буду лаконічним. Нам наказано прорватися крізь Гібралтарську протоку в Середземне море.
Зігман зробив паузу, щоб спостерігати нашу реак-цію. Я видавив з себе посмішку, мої партнери зберігали похмуре вираз обличчя. Усі розуміли, що будь-яка по¬питка пробитися крізь тісний протоку мала мінімаль¬ние шанси на успіх. Але яка різниця, куди нам іти? Скрізь було одне й те саме відчайдушні спроби нанес¬ті противнику шкоди і уникнути ран або загибелі від бом¬бежек. Як у випадку з повільним самогубством. Скрізь смерть була неминуча, змінилося б тільки назва моря, в якому ми підемо на дно.
Було, однак, одна втіха: якщо нам посчастлі- Щ вітся пройти протоку, районом наших операцій будуть спокійні води Середземного моря. Щоб розрядити обстановку, я сказав:
— Все це нагадує мені екзотичні місця, ко¬
торие хотілося б відвідати. Тільки ось як туди до-братися?
Капітан швидко підхопив мій похмурий гумор:
-Господи, якщо ви збережете в таємниці мета нашого по¬хода, нам вдасться поніжитися в січні на пляжах Італії.
Напруженість спала, і наша розмова пожвавився. Але потім Зігман знову охолодив нас. Він повідомив, що в на-чале листопада англійці перехопили і потопили в про-ліве дві наші підводні човни: «У-742» і «У-340». Інші під-човни, спрямовані в протоку, загинули ще раніше, ніж змогли дістатися до нього. 24 жовтня поблизу узбережжя Іс-панії була потоплена «У-566», та ж доля спіткала 10 листопада «У-966». Нічого не було відомо про долю «У-134» і «У-535», яких, мабуть, потопили до того, як вони встигли передати радіограми лиха. після-