Книга Сталеві труни стр 201
поклало кінець на тему роману. З тих пір я майже забув про її существова¬ніі, але ось вона знову зустрілася на моєму шляху.
Маріка з гіркотою в голосі пояснила, чому вона зруйнувала нашу любов. Це була класична істо¬рія. Десь в березні 1938 року вона зустріла студента юриста. Він спокусив її однією веселою і щасливою вночі в карнавальний сезон. Незабаром вона виявила, що вагітна. В результаті шлюб і народження дитини, якого вона не хотіла. Далі були принизливі роки подружнього насильства, як називала вона свої шлюбні узи. З надією в серці на нове життя вона знову зустріла мене. Це загострило її біль і печаль за межі не-вдало склалася життя.
— Будь ласка, не залишай мене, — благала вона. — Не йди саме зараз, коли ми знайшли один одного. Так-вай скористаємося цією щасливою можливістю. Прове-дем твоя відпустка разом.
Спочатку я заперечував, але важко було не поступитися пе¬ред її палкими зізнаннями і зростаючим бажанням. Я запропонував їй поїхати зі мною в Обердорф, де нас ніхто не знав і ми могли представитися як чоловік і же¬на. Я купив їй квиток і отримав наш багаж в камері зберігання. Потім ми сіли в поїзд.
В готелі клерк провів нас в двоспальний номер. Коли ми закрили двері на ключ, закінчилися вісім років на¬шей розлуки і війна.
Під час нашого скромного по військовому часу зав-трака я підняв питання про лижної прогулянці. Маріка ока-залась не тільки велелюбний, але також чуйною і чуйною жінкою. Після того як я орендував лиж-ний інвентар, вона проводила мене до крихітної стан¬ціі, звідки ходив підйомник до вершини Небельхор- на, найвищій горі в окрузі. Коли підйомник повіз мене по канатній дорозі вгору, до крутих схилів і уще¬льям, я втратив Маріку з поля зору.
Після виходу з підйомника я надів лижі та взобрал¬ся на саму вершину гори. День був разюче ясним.
Переді мною відкривалася захоплююча панорама швей¬царскіх, австрійських та німецьких Альп. Гори возбуді¬лі в мені те ж почуття колосальної енергії, яке я відчував в Атлантиці під час сильного шторму. Возні¬кало бажання здолати їх так само, як долалися гро¬мади хвиль. Я кинувся в стрімке ковзання вниз по крутих схилах, повз найбільш небезпечних круч, поки низка дерев не змусила мене зменшити швидкість. Лише через кілька годин після запаморочливих спусків на лижах з гори я знову побачився з Марикой в гостініч¬ном номері.
Війна ще не торкнулася містечка в горах. Мирні дні йшли один за іншим. Регулярно вранці я подні¬мался на Нобельхорн і ковзав на лижах по її схилах, поки не наставав час для зустрічі з Марикой. За ве¬черам ми сиділи в ресторані, танцювали або дивилися кіно. Якщо виключити мої інтенсивні спортивні уп¬ражненія, дні і ночі проходили в мирі і спокої. І все ж тут, як і в інших місцях, війна залишалася похмурою реальністю, досить було повернути ре¬гулятор настройки приймача. День за днем і ніч за вночі радіо повідомляло про прориви нашої системи ППО бомбардувальниками союзників, попереджаючи громадян рейху про очікуваних повітряних нальотах або вже про¬ісходівшіх. Нескінченно повторювалися трагічні ве¬сті затьмарювали атмосферу чарівної села. У міру того як тиждень підходила до кінця і наближався час мого вступу в командування підводним човном, я те¬рял спокій все більше і більше. Гори, сніг, ката¬ніе на лижах і навіть Маріка поступово втрачали свою привабливість.
За три дні до мого від’їзду в ранкових новинах со-спілкувалося про те, що минулого вечора Франкфурт знову піддався жорстокому повітряному нальоту, самому руйнівному за весь час війни. За відсутності свя¬зі з Франкфуртом я не міг дізнатися про долю рідних. Те¬перь ніщо не могло втримати мене на курорті. Ми з
