Книга Сталеві труни стр 204

Частина третя
КАТАСТРОФА І ПОРАЗКА
Глава 19

4 квітня 1944 року потяг доставив мене в старовинний, чарівний, частково зруйноване місто Брест. Я їхав на старому автобусі. Він перетнув розвідний міст через ка-нал, виліз, покашлюючи вихлопною трубою, на возв-шенность і пішов на захід до знайомої прохідний на базу Першої флотилії підводних човнів. Я помітив не-скільки повітряних балонів, розгойдується над бух-тій під подувом легкого ранкового вітерця. Це було нове засіб захисту бетонних притулків підводних човнів від са-молетов, що виходять на мету на бриючому польоті.
Покинувши автобус, я виявив, що всі адміністра-тивні установи бази закриті. Однак днювальний провів мене в приміщення, що виходить на затоку, де обич¬но приймали сонячні ванни. Коли я увійшов в його скляні двері, мене засліпило яскраве сонячне світло. За білими садовими столиками сиділа дюжина чоловіків в морській формі. Не знаючи в обличчя старшого офіцера, я пробіг поглядом по рукавах присутніх, стара-Ясь визначити по нашивкам їх звання. Один з групи офіцерів запитав:
— Чи не ви новий капітан «У-415»?
— Да я.
— Радий вітати вас, — сказав повний офіцер з трьома золотими смужками на рукаві і Лицарським хрестом під комірцем. — Я капітан сторожового кораб¬ля Вінтер.
Він представив мене іншим офіцерам і наказав днювальному принести ще один прилад. Сам Вінтер не потребував в поданні. Він був відомий всім підведення-никам. На початку війни він домігся видатних досяг-ний, потопивши британські кораблі загальним тоннажем понад 150 тисяч брутто-реєстрових тонн. Це був один з на-ших останніх вижили асів.
Поки я снідав, Вінтер і інші офіцери розповів-зали останні новини. У сухий док надійшли комп-лекс «шнорхель» для випробувань на трьох підводних човнах. Але більше я нічого доброго не почув. Британські са-молетов постійно здійснювали вильоти та скидали маг-нітних міни на фарватерах, які виводили з Брестської бухти у відкрите море. Несприятлива для нас тен-денця підводної війни зберігалася, хоча ми продов-жали чекати давно обіцяного нового зброї і більш досконалих підводних човнів. Кілька наших застарілих підводних човнів все ще блукали навколо Британських остро¬вов, стаючи об’єктами полювання з повітря або надвод¬них кораблів противника. Тепер літаки з авіанос¬цев США і ескорти патрулювали навіть в середині Ат-Лантік. Але ж ця «чорна діра» довгий час була вільна від контролю союзників. І ось результат: че-тирем з п’яти наших підводних човнів не вдавалося повертати-ся після своїх походів на базу — ^ рівень втрат, зна-ве перевищив потоплені судна противника.
Коли розмова торкнулася війни в цілому, я звернув увагу на те, що офіцери не турбувалися про поло-жении наших військ на лінії поблизу Монте-Кассіно або навіть про результат російської кампанії, яка проходила не так, як передбачало командування вермахту. .Вони говорили головним чином про загрозу висадки союзні¬ков на