Книга Сталеві труни стр 205

континенті. Ніхто не знав, коли або де вона відбудеться, але і ніхто, здається, не сумнівався, що це обов’язково станеться. Офіцери говорили також про
наших недавніх зусиллях щодо подальшого зміцнення потужної берегової оборони, покликаної відобразити де-Санти союзників на самій кромці моря. Наші руково-ники неодноразово повторювали, що Атлантичний вал нездоланний, і ніхто не ставив під сумнів їх заяв¬ленія. Поразка здавалося неможливим, сама думка про нього сприймалася як зрада.
Вінтер зібрався йти.
— Обер-лейтенант Вернер, — сказав він на прощання, — ви побачитеся з командою свого корабля в 14.00. До ето¬го часу влаштовуйтеся зручніше і подумайте про те, що ви скажете своїм підводникам.
Я постарався скористатися порадою цього распо-лага до себе, симпатичного офіцера. Влаштувався в великий кутовий кімнаті в південно-східному крилі жи-лого комплексу бази і, прийнявши душ, спробував продукції-мати своє невелике виступ. Однако © нічого при-мечательно на думку не спадало. І сів за стіл,
щоб написати проект мови. Але і зШго теж нічого не вийшло, і я вирішив оглянути бетонний бункер для під-човнів та інші споруди бази.
О 14.00 я зустрівся з капітаном Вінтером і командири дою свого корабля на плацу флотилії. У промові, про-Знесення експромтом, я сказав екіпажу, що є давнім другом «У-415», бачив її під час заправки го-рючім в центрі Атлантики в минулому році. Сказав, що знаю про успіхи команди човна і вважаю за честь бути її командиром. Я запевнив підводників, що нічого не зміниться в їх звичному розпорядку служби на під-човні і що, поки я перебуваю на її борту, буду стре-митися до нових перемог над ворогом. Я потиснув руку кожному підводникові і о 14.20 прийняв човен під своє командування.
О 14.25 я віддав свій перший наказ старпому подго-товіть човен до тридцятихвилинних навчальних занять в бухті. Я вирішив навчати команду виходячи з собственно¬го розуміння суті підводної війни. старпом повів
екіпаж до підніжжя пагорба. Я разом з главмехом і вто-рим вахтовим пішов за ними, розпитуючи сво-їх попутників про їх службі на «У-415». Як виявилося, главмех служив на човні з часу укомплектування її екіпажем, проте старпом і другий вахтовий іме¬лі обмежений бойовий досвід. Я зрозумів, що мені прі¬дется виконувати на перших порах значну частку їх обов’язків.
«У-415» очікувала нас в своїй заплави бункера. Я спов-покотився через люк в рубку і відразу зіткнувся з проблемою. Перископ в рубці виявився старого зразка, а я звик до повністю автоматизованого приладу, оснащен¬ному крісла, що обертаються, електротягою, різними пристосуваннями і інтегрованого в електронну систему. При користуванні цим доісторичним періс¬копом було необхідно присідати навпочіпки, щоб дивитися в окуляр, а переміщення стовбура вгору і вниз вимагало акробатичного мистецтва. Ретельний огляд підводного човна нема інших дефектів, якщо не брати до уваги її віку: це була стара робоча конячка. Тим не ме¬нее радар, забезпечений великим числом нових пріспо¬собленій, плюс дві спарені 20-міліметрові пуш¬кі і автоматична 37-міліметрова компенсували відсутність сучасного перископа.
Починаючи з полудня цього і в наступні три дні я водив човен по Брестській бухті, тренував команду зануреннями під воду і надав артилерійським розрахунками можливість постріляти з гармат бойовими за-рядами. Я додав до бойовому навчанні кілька новинок, які вважав надзвичайно важливими. Команда, мавши-Шая добре розвинений інстинкт самозбереження, їх прі¬няла. Я змушував підводників напружено працювати, підбиваючи їх до піку бойової готовності і поглиблюючи свої взаємини з ними. На четвертий день я настоль¬ко переконався в готовності човна для походу, що міг до¬ложіть про це Вінтеру. З цього моменту все йшло со¬гласно розпорядку дня. Обов’язки, які я ви-