Книга Сталеві труни стр 208

— Шумова смуга прямо по лівому борту.
Це було як раз те, що я хотів почути, — глухе ритмічне биття поршневих двигунів транспортів. Годинник показував 09.15.
судчи з шуму, конвой знаходився на значній уда¬леніі. Я почав свою першу атаку з команди:
— Середній вперед. Занурення на перископну глу¬біну. Всі по місцях. Приготувати торпедні апарати до бою.
Миттєво матроси, машиністи та механіки бро¬сілісь на свої місця в одній нижній білизні, в шкарпетках і капцях. Я заскочив до радіорубки і надів наушні¬кі — симфонія механічних звуків, що виходять від гребних гвинтів, турбін, дизелів та поршневих двігате¬лей. радувала слух. Мене переповнювало бажання остано¬віть обертання цих чортових гвинтів. Я кинув слухати нараставший шум і метнувся в рубку. Команда чекала моїх наказів.
— Перископ вгору до- стій, досить!
Я встав на коліна перед застарілим незнайомим прі¬бором і припав до окулярів. Перед очима расстіла¬лось тільки світло-зелене водний простір. Внезап¬но мене засліпило сонячне світло, видимість морської по¬верхності зникла.
— Перископ вниз. Ні, не так, занадто низько. Вище, вище — тепер нижче. Ось так…
В поле зору перископа здалися чорні надстрой¬кі транспортів, які на тлі блідо-блакитного неба нагадували персонажі театру тіней. Вони, похитуючись, тяглися на схід стрункою колоною без всякого пред-чувствия біди. Воно й не дивно — адже вони перетнули Атлантику в абсолютній безпеці. Я повернув пе¬ріскоп навколо осі, щоб перевірити обстановку за спі¬ной, і нарахував сім сторожовиків, старанно сно¬вавшіх навколо конвою на різних дистанціях. Ця де¬монстрація сили означала, що діяти треба було швидко. Я опустив перископ, наказав підготувати чоти-
Арі кормових торпедних апарати для веерного залпу, за¬тем знову оцінив ситуацію на поверхні моря. «У-415» обережно підкралася до скупчення транспорту. Раз-ділячи її від конвою дистанція поступово, але замет¬но скорочувалася. Чорні силуети перетворювалися в ко¬раблі, а потім і у величезних монстрів. Чотири есмін¬ца борознили море в безпосередній близькості від нас. Я зрозумів, що маю часом наблизитися до кон¬вою на бажану дистанцію.
— Поправка на дальність. Тепер дві тисячі мет¬ров. Перископ вище, ще вище, зараз трохи нижче. Ось так…
Нова дальність 2000 метрів встановлена. Мета схоплена.
— Віяловий залп Щ товсь! Вогонь!
Одна за одною торпеди повискакували з апаратів і спрямовувалися в напрямку імпозантного ладу транс-портів, ескортів, тральщиків. 58 підводників завмерли, прислухаючись до ритму биття своїх сердець. Пройшли дві хвилини ознак ураження цілей все ще не було. Я направив перископ на що рухався попереду конвой, майже загіпнотизований цим видовищем. І ось — один … два … три вибухи в блискавичною последователь¬ності. Три грибоподібних хмари чорного диму взметну¬лісь в колоні транспортів. Потім огляд закрив огром¬ний сірий борт ескорту.
— Тривога! Занурення на глибину 150 метрів.
Рульовий тричі підняв і опустив рукоятку машін¬ного телеграфу. Ми затихли в напруженому очікуванні розривів глибинних бомб. «У-415» звернулася до дну. Її гребні гвинти люто оберталися. Тільки я знав про те, що трапилося. Ескорт виявив нас, тому що я тримав перископ на поверхні занадто довго: Се¬рійний вибух прогуркотів зверху недалеко від рубки. Через короткі проміжки часу човен струсонули шість потужних поштовхів. Кілька миттєвостей був сли¬шен тільки скрегіт наших горизонтальних рулів, за-