Книга Сталеві труни стр 220

ле бою я відчув жар. Вважаючи, що з мене стікає піт, провів по запалених очей тильною стороною долоні. Коли вона забарвилася в червоний колір, я зрозумів, що по обличчю струмує кров. Біла кашкет була про-дирявлена ​​крихітними осколками, як сито, деякі з них поранили мені голову.
Потім я почув знизу голос главмеха:
 Човен набирає воду через камбуз і носові клапа-ни. Сильна текти в радіорубці. Постараюся усунути, якщо ви зумієте відігнати самшети.
— Ти зможеш змусити її занурюватися? — спро-сил я.
 До Нічого не обіцяю. У нас немає електроенергії. Але зроблю все, що можливо.
Я спустився на слизьку палубу. Вона розкололася в кількох місцях під дією снарядів, які уда¬рілісь в дошки, перш ніж відскочити в воду і разорвать¬ся. Один з бомбових контейнерів потрапив в центральну цистерну з правого борту і залишив на ньому глибоку вмя¬тіну. Гірше було те, що кормові цистерни баласту з правого борту розірвало. Пальне витікало з них мощ¬ной струменем, швидко розтікаючись по поверхні моря.
З кожною хвилиною небезпека нового нальоту нараста¬ла. Підводний човен слабо гойдалася на океанських хвилях, пара-лізованних і майже мертва. Наступні 20 або 30 хвилин повинні були привести до фіналу. З биттям серця ми очікували якої нової атаки, або смерті в глибинах моря.
Несподівано пролунав хрипкий голос главмеха:
— Човен готова до занурення на обмежену глу-біну, але лише на 20 метрів. Тільки один мотор здатний дати 80 оборотів.
— Ти зможеш утримати її на цій глибині або лод¬ка піде на дно?
— Не знаю, але можу спробувати.
Я вирішив ризикнути. Що знаходилися нагорі подводні¬кі швидко спустилися через круглий люк в свій сталевий труну. Я побачив, як палуба поступово йшла під воду,
і зачинив кришку люка. Через кілька секунд вода поглинула «У-415».
Всередині корпус виглядав так, ніби по ньому про-нісся ураган. У мерехтінні аварійного освітлення про¬шел по палубі, засіяної патрубками, трубопроводами, проводами, битим склом, вентилями, кийками і сто¬ламі. Вода лилася через пробоїни в радіорубці, кла¬пани в носовій частині і камбузі. Обидва баллера керма були погнуті, причому з правого борту настільки сильно, що кермо не міг провертатися. Передній комплект акку¬муляторних батарей тріснув, і відсік заповнив електро¬літ. Радіорубка була розгромлена, гірокомпас розбитий. Глибиномір виведений з ладу, електричні та дизель ^ ні компресори зруйновані,  зламані обидва періско¬па, дизель правого борта зірваний з підстави,  а головна  помпа на центрифузі розбита. Оскільки механічне Я управління вертикальними і горизонтальними рулями р заклинило, я наказав управляти ними вручну.
Плавне безшумний рух. Чути лише легке дзижчання одного електромотора і приглушений брязкіт інструментів. Повільно звільняються від страшного напруження душа і тіло. Кілька годин ми рухалися вперед, я керував човном, а главмех спостерігав за ре-ремонтних роботами. Ми рухалися майже наосліп, по-лагаясь тільки на неточний магнітний компас, посто¬янно готові до того, що човен впаде на дно.
10.27. Раптово на глибині 27 метрів човен зазнала потужний поштовх. За ним послідували ще два. Ми Наско-чилі на рифи біля узбережжя Бретані. Ситуація складаючи-лась критично, оскільки я не міг зорієнтуватися по перископа.
— Право керма. Продути цистерну плавучості три. Курс 2-70.
Знову поштовхи — один, другий, потім пронизливий звук. Різко сіпнулася залізна бочка і відлетіла метрів на п’ятнадцять. Клацали звуки: один, два, три, потім жахливий скрегіт — човен зіткнувся з підводним