Книга Сталеві труни стр 227
Сердитий на себе за те, що проспав, я швидко одягнувся, спустився по сходах, стрибаючи через п’ять сходинок, і при світлі яскравого сонця відправився далі вниз по ізвіліс¬той стежці в бункер. Коли я звернув у дверний про¬ем, то побачив свою човен. Вона рухалася кормою вперед з димівшімі дизелями. Мене підірвало. Старпом не мав права виводити її без моїх вказівок. Якраз тог¬да, коли я обмірковував форму догани, повітря потряс гуркітливий вибух. На тому місці, де тільки що стояла човен, в небо зметнувся потужний фонтан води. Потім корми «У-415» піднялася з води, ніби один з кінців плаваючого колоди, викинувши за борт двох підводників. Потужні струмені води обрушилися на човен. «У-415» по-дорвалася на міні. Вона розгорнулася правим бортом і рушила по інерції до кам’яного огорожі внутрен¬ней бухти.
На мить видовище гибнувшей човна паралізова¬ло мене. Прийшовши до тями, я стрибнув у моторний човен і помчав до «У-415». Дійшовши до пірсу, човен вдарилася носом в кам’яну стіну. У цей момент я вже був ря¬дом з нею. Мотористи і матроси вибиралися з кор¬пуса через рубочний люк з кровоточить ранами, бліді і вражені. Одні кульгали, інші тащі¬лісь абияк. Човен почав кренитися на лівий борт. Я забрався на неї, вліз на місток і став допомагати под¬воднікам вибиратися з вузького отвору люка.
— У кормових відсіках є ще люди, мертві або без свідомості, — сказав моторист.
— перетягувати їх в приміщення центрального поста! — крикнув я йому.
Моторист не відповів.
Поранені продовжували підніматися по трапу. Некото¬рие пошкодили руки, інші — ноги. Коли потік людей знизу вичерпався, я спустився в приміщення центрального поста. За мною пішли два унтер-офіцера, остав¬шіеся неушкодженими. Усередині корпусу все було разруше¬но. Труби, патрубки, перехідники, рубильники, вентилі,
інші деталі обладнання валялися на плитах палуби і в днище. Струмінь брудної смердючої води била крізь ші¬рокую тріщину в корпусі в кормовій торпедний відсік, швидко заповнюючи човен. Три підводника в важкому состо¬яніі лежали на палубних плитах дизельного відсіку. Ще двоє розляглися між електромоторами в кормовій секції. У той час як підводний човен заповнювалася масляніс¬той рідиною і поступово кренилася на лівий борт, троє з нас тягали важкі тіла мотористів в носові відсіки. Хтось відкрив передній люк, який находіл¬ся ще над водою. Спільними зусиллями ми витягли мо¬торістов з корпусу і завантажили їх на одну з моторних човнів, що підійшли до «У-415».
Крен підводного човна став загрозливим. Її корму вже поглинуло море. Як тільки я перебрався в мотор¬ку, стара добра робоча конячка, ковзнувши по камен¬ной стіні, перекинулася на лівий борт. Її палуба зникла в темній безодні моря. Потім, дернувшісь в останній раз догори, рубка і місток опустилися в воду, і вся підводний човен пішла на дно. «У-415» більше не існувало.
Я ще не відірвав погляду від місця загибелі подлод¬кі, коли пірсу торкнулася моторка. До мене, пріхрами¬вая, підійшов вкрай збентежений старпом. Раздра¬женний його самовільним висновком човни з бункера, я крикнув:
— За це вам доведеться відповісти, старпом!
— Герр обер-лейтенант, мені наказав вивести човен зі стоянки головний інженер флотилії. Він чекав вас це¬лий годину і втратив терпіння.
— Головний інженер не начальник вам, старпом. Він не може наказувати, коли справа стосується човна. Вам сле¬довало б це знати. А зараз зберіть всіх, хто не по¬страдал, і перерахуйте. Я буду супроводжувати поранених в госпіталь.
— Гадаю, гер обер-лейтенант, двоє з наших лю¬дей загинули.
