Книга Сталеві труни стр 265

шум двигунів другого наближався літака. На¬ша артилерія послала в туман завісу вогню. Але само¬лет перебував уже над нами. З неба пролився яскраве світло. Туман засяяв, як сполох полум’я. «Томмі» скинули освітлювальну ракету на парашуті, який завис в стороні від нас в тумані.
Нова атака почалася з корми по правому борту. Крізь сяючу пелену туману прорвався рій трассі¬рующіх куль. Була скинута друга ракета. Поки над нами кружляли два літака, радар запеленгував при-наближенні третього. Незабаром чотири машини носилися в повітрі, подібно голодним стерв’ятникам. Ми очікували наступної атаки, підтягнувши новий комплект боепріпа¬сов і понуро дивлячись на холодні хвилі Скагеррака. За¬тем літаки стали пікірувати на нас один за іншим. Але їх атаки з бриючого польоту не вдалися. Вогонь на¬шіх зеніток не дозволяв літакам зробити бомбар¬діровку. Коли атаки закінчилися, радар показав налі¬чіе в повітрі лише трьох літаків.
Дизелі гуркотіли в унісон з ревом авіамоторів. Ство¬ли зеніток крутилися згідно з вказівками радара. Понад дві години атаки не повторювалися. Потім о 02.20 вийшов з ладу наш радар. Чи не відстежуючи небо, ми були беззащіт¬ни, не могли вести ефективний вогонь. Загибель човна видавалася більш реальною, ніж захід у фіорд Осло.
Англійці пильно стежили за нами ще дві години. Потім сталося неймовірне і незбагненне. Самоле¬ти, один за іншим, припинили переслідування. В 04.40 небо очистилося. Незабаром після 06.00 туман розсіявся і здалися гори Норвегії. Через годину ми увійшли в бухту Хортена.
На мій превеликий розчарування, я виявив, що невелика база ВМС не оснащена обладнанням для ремонту завантажувального люка дизеля. Мені порадили відправитися в Крістіансунн, в яких містилася пристойна ре¬монтная база. Однак я знайшов тут здатного елект¬ріка, який замінив вигорілий кабель радара. Про¬ведя неспокійний день в порту, «У-953» знову отпра¬вілась в небезпечний перехід. Прокрадиваясь уздовж скалі¬стою узбережжя, обмацуючи локатором вільний про¬ход між скелями і рибальськими шхунами, нам сно¬ва вдалося пройти непомітними для англійців, які пильно відслідковували південний обрій. Через годину після світанку ми прослизнули в бухту Крісті- ансунна. І тут я дізнався, що зможу усунути текти на човні тільки в Бергені. У мене не залишалося іншого ви¬бора, як слідувати туди в надводному положенні, по¬лагаясь на недбалість британських льотчиків. Якби противник вчинив напад декількома літаками, лод¬ка, природно, не змогла б себе захистити.
Ми вийшли з Крістіансунн через годину після на-дження сутінків. Море заспокоїлося. Грохоча дізеля¬мі, човен рухалася по хвилях в небезпечній близькості від скель, ховаючись в фіордах під покровом високих гір. Ми йшли по ночах, огинаючи скелі і пастки, вдень отсіжі¬валісь в портах, які стали ненадійним притулком. На сході сонця 11 лютого човен повернув в фіорд Бер¬гена, завершивши перехід, який здавався абсолютно невоз¬можним. Ми пройшли дистанцію від Любека до Бергена в надводному положенні без єдиної подряпини. Упевнений, що повторити такий похід ми б вже не змогли.
У Бергені штаб Одинадцятої флотилії охопила тре-вога. Її викликала частково пропажа «У-1053». Готова до походу човен після глибокого занурення не вийшла на поверхню. Відчайдушні нічні пошуки не дали ре-зультатів. Крім того, радіо повідомило гнітючу новина про те, що Радянська Армія прорвала Восточ¬ний фронт. і відкинула наші війська на західний бе¬рег Одера. Здавалося неймовірним, але росіянам вдалося створити плацдарм для наступу поблизу Врицен, всією в 60 кілометрах на схід від Берліна і 40 кілометрах від резиденції штабу Деніца. Очевидно, правда сіль¬нее, ніж надія і бажання. Вона абсолютно беспріс¬трастна. Я усвідомив, що загроза самому існуванню