Книга Сталеві труни стр 268

Щоб послабити біль і випрямитися,
Ми врівноважуємо тиск, затискаючи носи.
Кожен свариться — і це ніколи не скінчиться: «Поведінка поплавка« шнорхель »нез’ясовно».
Але ми потрапили під його владу зовсім недавно І.обречени страждати від нього щоночі.
Тепер решту життя ми будемо залежати Від перетинок і очей наших вірних дружин.
Механік Мюллер, добродушний хлопець, звернувся у своїй творчості до більш веселою темі:
Моряк часто носить татуювання Як прикраса, а не знак табу.
Исповедь в кожному з його гріхів наколоти на його багатостраждальної шкірі.
Серед якорів, канатів і пили-риби,
Серед черепах, метеликів і морських зірок Царює прекрасна, як перлина,
Його гола кохана.
Він носить її міцно, дбайливо і ніжно На своїй лівій волохатих руці.
На правій — виколоти пара переплетених рук І напис: «Роза, я твій з усіма твоїми грішми». Виколоті імена інших дам серця І навіть дні їх народження.
Так, обманутий моряк ніколи не втратить обличчя,
Його вітряну кралю легко стерти.
Виколи хрест на її імені, і доручиш іншу татуювання: Замість Троянди буде Сузі з Тімбукту.
Після тижня обережних маневрів з метою обійти кордони мисливців ми отримали оперативний наказ. Він надійшов 23 лютого в 01.00, коли «У-953» пре¬одолевала морські хвилі, скуйовджене штормовим вітром із заходу. Главмех відчайдушно намагався утримати човен на глибині «шнорхель», але вона піднімалася і опускалася, як на гойдалках, змушуючи підводників цеп¬ляться за трубопроводи та вентилі. При цьому вони не припиняли виконувати свої обов’язки. У розпачі я знову брав на себе функції механіка і виговарі¬вал йому:
— Главмех, скільки мені вчити тебе контролювати човен і тримати її на рівному кілі?
— Шторм посилюється, ~ відповідав він, — тому я і не можу утримати човен.
— Зельден, що не вішай мені локшину на вуха. Бачиш, човен йде стійко. Просто тримай її на глибині 13 метрів.
Через кілька хвилин після того, як Зельден засту¬піл на своє місце, човен знову втратила стійкість. Підводники судорожно хапали відкритими ротами повітря і ковзали по палубним плитам, як по льоду. У отчая¬ніі вони пучілі очі і мовчки молили мене позбавити їх від цієї безглуздої тортури. Потім підводний човен різко дер¬нулась і оголила над поверхнею свою надбудову, що стала зручною метою.
Стерв’ятники негайно виявили нас.
— Імпульси радара, гучність три! — закричав опе-ратор.
Подолавши бажання відкрити люк і послати на місток стрільців, я скомандував:
— Обидва дизеля% повні оберти! Відкрити всі воздуш¬
ні клапани. Команді-в носовій відсік, включаючи тебе, главмех.
Потужно загуркотіли дизелі, підводний човен відчайдушно рас-качівалась. Кілька секунд, які видалися вічністю, вона залишалася на поверхні беззахисною, потім по¬шла під воду повільно і впевнено. Коли утворився диферент в 40 градусів на ніс, збентежені під-водники стали пробиратися на свої місця в кормові від-Сьокі, повільно пересуваючись і підштовхуючи один одного. Роботу дизелів взяли на себе електромотори. «Шнор- хель» і перископ були втягнуті всередину, і човен різко рвонула вниз. На глибині 80 метрів мені вдалося ви¬ровнять її. Тільки після цього ми усвідомили, що бом¬бардіровкі не було.
Через 20 хвилин, коли «У-953» вже йшла нормальним ходом на захід, я вирішив проблему з главмехом раз і на-завжди. Стало очевидно, що Зельден — безнадійний. І ні¬кто не пробачив би мені рішення надати йому ще одну можливість погубити 54 підводника. Я зажадав, щоб главмех залишив приміщення центрального поста