Книга Сталеві труни стр 269
і час, що залишився походу перебував в якості гостя в офіцерській кают-компанії.
Залишок ночі я провів на центральному посту. Коли по корпусу човна забарабанили імпульси «асдіка», а навер¬ху зашуміли гвинти морських мисливців, що вели пошук, я наказав заглушити двигуни, опустити «шнорхель» і го¬товіться до бомбардування.
На столику лежала радіограма зі штабу, прийнята незабаром після півночі. З тих пір до неї ніхто не пріка¬сался. Я підніс листок з текстом до невеликої лампі і прочитав: «У-953». Проводити операції в Плімутські за¬ліве, починаючи від мису Лізард. Слідувати уздовж 200-мет¬ровой лінії від узбережжя. Інформація про нові мінних полях буде передана пізніше ».
Наказ здивував мене з двох причин. У жовтні минулого року штаб припинив операції підводних ло¬док в Ла-Манші через те, що наші втрати там значі¬тельно перевершували успіхи. Чому вони вирішили знову послати нас в район, який став кладовищем німецьких підводних човнів? І навіщо ці наполегливі вимоги следо¬вать уздовж 200-метрової лінії? Штабу було добре із¬вестно про створення тут ефективної протичовнової оборони. Наші втрати були сумним свідченням того. Щоб не робити самогубства, я вирішив проіг¬норіровать останню частину наказу і повів човен встановленим курсом.
«У-953» подолала вже значну відстань. Я провів човен уздовж західного краю обшір¬них мінних полів на південь від Гебридських островів, ухилився від зустрічі з великою флотилією есмін¬цев поблизу Північного протоки, потім прослизнув в спо¬койние прибережні води Західної Ірландії, минувши знайомі маяки. Під час цього етапу нашого скрит¬ного руху спроби штабу активізувати подвод¬ную війну в протоці Ла-Манш привели до нових по-терям. «У-480» була потоплена у мису Лендс-Енд, «У-927» атакована літаком і відправлена на дно у Ед-
дістоунскіх скель. Це була вже 13-а човен, втрачена в лютому.
Протягом 17 днів підводного плавання я змінювався відповідно до суворим графіком чергування зі старшим механіком Бергером. Нарешті «У-953» обігнула південний край Ірландії у маяка на Фастнетской скелі і вийшла в Ла-Манш. У ці дні ми вивчали коммюні¬ке ОКВ, відчайдушно пита¬ясь відшукати хоч слабкий промінчик надії. На жаль, марно. Трагізм ситуації посилювався в міру того, як руші¬лісь наші фронти, стримували наступ союзні¬ков. 5 березня американські війська увійшли в Кельн. Двома днями пізніше вони форсували Рейн у Ремаген, і вско¬ре обидва береги річки від Голландії до Кобленца опинилися під контролем союзників. На сході Радянська Армія вторглася до Німеччини широким фронтом від Балтики до Сілезії, змушуючи до втечі тисячі солдатів і граждан¬скіх осіб. Поки ми чекали чуда, яке врятує нашу ро¬діну, міста, де жили багато цодводнікі з нашого екіпажу, були захоплені ворогом. Всі наші спроби на¬чать весняний наступ закінчувалися невдачами. Як правило, застарілі підводні човни, недосвідчені офіцери і безпорадні екіпажі гинули на дні під глибинними бомбами, подібно тваринам, що йде на заклання. По¬хоронную музику для них відтворювали тисячі акус¬тіческіх буїв, славшіх неправдиві попередження про прі¬сутствіі ворожих есмінців.
Цей диявольський концерт супроводжував нас кожен день, а в морських глибинах ще поширювалося відлуння від вибухів, які знищили «У-683», коли ми осторож¬но підходили ясним сонячним ранком до мису Лізард на південному заході Англії. Шум «громихалок» слідував за нами до зовнішнього рейду Фалмутской бухти, де я за¬метіл три патрулювали есмінця. Кораблі ходили зигзагами до полудня, але нас оберігала, як щит, ви-сокая щільність води. Сильна течія, тягнуло лод¬ку в затоку, теж допомагало приховати нашу присутність.
