Книга Сталеві труни стр 270

Кілька днів ми крейсували в прибережних те¬ченіях, намагаючись виявити відповідні цілі. Часом поверхню моря перебувала всього в п’яти метрах від ог¬ражденія містка човна, а дно — всього лише в двох метрах від кіля. Ми потайки снували взад і вперед меж¬ду Еддистоунского скелями і Плімутськой бухтою, ожі¬дая свого шансу. Над нами борознили море надводні кораблі, вели авіарозвідку літаки і грюкали аку¬стіческіе буї. Не було ніякої можливості винир¬нуть на поверхню для вентиляції відсіків і підземних-рядки батарей.
19 березня ми ледь не спіткала доля своїх погіб¬шіх друзів. «У-953» лежала на грунті, чекаючи кінця припливу, коли ледве чутні звуки оберталися гвинтів усі¬лілісь. Перш ніж ми могли знятися з грунту, поруч з нашим човном, що сховалася на глибині всього лише 38 метрів, виявилися три есмінця. Серії вибухів боезаря¬дов змусили човен зробити шість швидких судорож¬них стрибків. Причому лякали не тільки самі вибухи, скільки гуркіт, який слідував за ними. Спочатку воз¬нікало враження, ніби по корпусу човна протащі¬лі залізний ланцюг або мережу, потім слідував гуркіт, як якщо б на неї скинули величезний вантаж кругляків. Ніхто з нас ніколи не чув такого шуму перш, і це було страшне, болісне випробування. Що оз¬начал цей скрегіт і гуркіт? Можливо, якийсь новий винахід, що мало на меті вивести нас з терпіння. Однак я прийшов до висновку -Ні як з’ясувалося пізніше, правильному, — що англійці використовували но¬вое радіолокаційне засіб, подібне «асдіку».
Ще не затихли грім від першої серії вибухів, як «томмі» почали другу бомбардування. Вона рвала на частини океан, трясла дно, била мощни¬мі ударами човен, ледь не розриваючи наші барабанні перетинки і розколюючи корпус. Однак «У-953» стой¬ко трималася. Імпульси «асдіка» безперервно били по корпусу човна, але третє бомбардування вже гриміла
вдалині від нас. Мабуть, есмінці наткнулися на нас слу¬чайно. Їх пошукові засоби не змогли показати скільки-небудь певні обриси корпусу човна. Незабаром відлив забрав морських мисливців в море. Їх бом¬бардіровкі наосліп ми чули ще три години.
20 березня. «У-953» крейсувала біля узбережжя на перис-копицею глибині. В 09.20 я помітив кілька верхівок щогл зі східного боку. Акустичні кошти не по¬давалі ніяких сигналів. Через десять хвилин верхівки щогл подовжилися і на сріблястій поверхні моря чет¬ко позначилися клуби диму семи транспортів і чети¬рех есмінців. Я був заворожений цим видовищем, радіючи можливості послати на дно кілька чорних монстрів. Швидко віддав команду:
— Всі по місцях, середній вперед.
Зараз повинні були отримати винагороду неде¬лі і місяці очікування можливості покарати ворога. Я повів човен в напрямку невеликого конвою і прикинув свої шанси. Два ескорту йшли попереду гро¬моздкіх транспортів, і два інших охороняли його ззаду. Правий фланг конвою був відкритий для атаки. Бергер, де¬журівшій в приміщенні центрального поста, керував човном як досвідчений моряк. Я був задоволений своїм ви¬бором нового главмеха. Поки «У-953» перебувала в за¬саде, конвой не здійснював ніяких маневрів. З метою уберегтися від небезпеки він рухався до мису Лізард або Фалмутской бухті з неймовірним легковажністю. Охва-ченний азартом мисливця, який чекав легку здобич, я скомандував:
— Десять градусів вправо! Відмінно, так і тримай
курс.
Швидко оглянув горизонт. У небі чорніли НЕ-скільки літаків. Хеннеке розраховував курс, а старший матрос регулював рахункове пристрій.
— Відкрити заслінки торпедних апаратів. Пригото-витися до стрілянини по цілям. Нова дистанція — дві ти¬сячі метрів. Обидва двигуни — повні оберти.