Книга Сталеві труни стр 272

Норвезькому морі. Коли «У-953» наблизилася до скан-дінавскім гірських вершин, союзники припинили охо¬ту за нами. «У-953» увійшла в фіорд Бергена в погружен¬ном положенні, не подаючи сигналів про своє прибуття ескорту. Ми спливли, повні відчаю, не пред’являючи нічого в якості трофеїв після свого довгого і мучі¬тельного походу — нічого, крім своїх життів.

Глава 28

Коли «У-953», постаріла і поржавіли, закреп¬ляла свої швартові на пірсі, небо закривали важкі сірі хмари. Ми прибули в порт о 16.10 1 квітня 1945 го¬да. Ніхто не чекав і не зустрічав нас. Як тільки коман¬да човна дісталася до житлового комплексу, почав моро¬сіть дощ. Берген й оточували його пагорби зникли за його завісою. Настав вечір, повний похмурих предчув¬ствій.
Командувач Одинадцятої флотилією підводних човнів нашвидку організував для нас вечірній прийом. Я доповів, що похід не приніс результатів і ми ледь забрали ноги. Я повідомив йому також, що повз наших не¬ісправних торпедних апаратів пройшов непріятель¬скій конвой в цілковитій безпеці.
 Завжди знайдеться черговий привід для атаки, — ска¬зал командувач співчутливо. Англійці просто так не зникнуть. Під час наступного походу вам доведеться вразити багато цілей.
Він запевняв мене, що попереду нас чекає успіх. Під-човна новітніх конструкцій повинні підійти з дня на день, а звичайні, які використовувалися в навчальних дивізіонах, вже надходять до портів в великих коліче¬ствах.
Застілля затягувалося. Ми обговорювали професійні-ні теми, не торкаючись положення Німеччини. Я бодрство¬вал п’ять днів назад і, не відпочиваючи майже сім тижнів,
відчував непереборну потребу уві сні. Коли помітив, що мої підводники п’яніють від міцних на¬пітков, то різко піднявся, даючи зрозуміти, що застілля закінчилося.
На наступний ранок я відправив «У-953» на верфі для ретельного обстеження. Її поломки виявилися більш серйозними, ніж ми припускали. Оскільки для серь-езного ремонту човна був потрібний сухий док, вирішено було переправити її в Тронхейм. Склавши доповідну запіс¬ку, що містила нові докази необхідності заміни главмеха, я прихопив із собою вахтовий жур¬нал, навігаційні карти і відправився до старшого офі¬церу штабного підрозділу «Захід». Мене зустрів не¬рвний чоловік в бездоганно відпрасованому морському мундирі, тривога змінила на його обличчі гордовите, без¬жалостное вираз, яке він демонстрував нам в травні 1944 року перед висадкою союзників. Без предісло¬вій я попросив його про заміну свого главмеха.
— Ми не маємо в своєму розпорядженні морськими офіцерами потрібної вам кваліфікації, — заявив цей представник штабу. — Їх дуже мало. Пропоную вам потренувати Зельден в фіорді перед новим походом.
— Герр капітан, я був досить терплячий і питал¬ся багато разів навчити його управління човном. Він про¬сто не здатний до цього. Мій стармех виконував в по¬ходе обов’язки главмеха. Зельден ніколи б не доста¬віл нас назад в порт.
Штабіст буркотливо пообіцяв, що розбереться в ситу-ації. Я залишив його кабінет з відчуттям, що проблема так і не вирішена.
Розв’язка наступила на наступний день, коли я гото¬віл екіпаж і човен до переходу в Тронхейм. З прібліже¬ніем сутінків мене викликали до штабного офіцера.
— Ваш главмех був у мене, — почав він розмову. — Зельден скаржився, що ви більшу частину походу продерся-жали його в офіцерській кімнаті. Чому ви вдалися до такої жорстокої мірою і не сказали мені нічого про це?