Книга Сталеві труни стр 288

боду. Пошуки дали невтішні результати. Табір був обнесений високим парканом, обплутані зверху ко¬лючей дротом. Його охороняли пильні стражники. Кожен день я витрачав багато часу на вивчення рас¬порядка дня часових в кулеметних гніздах, охоронців, які патрулювали подвійний паркан, який відділяв наш барак від житлового комплексу французів. Ночами я на-наполегливість шукав лазівки в огорожі табору. Однак все було марно. Моє відчай посилювалося в міру того, як наближався день від’їзду в розташування легіону.
13 жовтня моя щаслива зірка знову засяяла. Я по-лучіл посилку від Міжнародного Червоного Хреста, під опіку якого потрапив, коли лежав у госпіталі форту Кормей. Посилка складалася з сиру, сухого печива, кон-сервів і, що найцінніше, чотирьох пачок американських сигарет і упаковки тютюну! Тепер я став багатієм, по-лучіл возмохрюсть виторгувати дещо з цивільного одягу, в якій потребував. Через два дні підвернулася щось, ще цінніше. Коли я перебував у табірному лазареті, юний студент-медик, який допомагав лікувати узні-ков, запитав, чи немає у мене чогось для продажу. Я запропонував йому свій наручний годинник. Студент сказав, що виручить за них 1000 франків, і, на превеликий подив, на наступний вечір після вечері вручив мені цю суму. Її було досить, щоб купити квиток до Німеччини і купувати якусь їжу.
Поки я старанно виторговував одяг для повер-щення додому, у мене склався план втечі. Мої сола-Герніки виявилися вельми ласими на американські сі-Гарет. За 6 штук з них я придбав шкіряну сумку, куди міг скласти свої скромні пожитки. Пальто блакитного кольору коштувало мені 10 сигарет, а капелюх і сорочка — всього лише трьох. Найбільше я витратився на бездоганний-ний синій костюм, що належав в’язневі Хорста Бен-драла, якому я довіряв настільки, що попросив його допомоги в ніч втечі. Його костюм обійшовся мені в 20 сигарет плюс зрадницька коричнева форма Німецькій трудової служби. Останнє, у чому я мав потребу, б-чи металеві крюки для підвішування розібраних туш худоби. Я придбав їх за 10 сигарет у молодого узні-ка, який працював в місцевому магазині, під тим приводом, що збираюся змайструвати собі вішалку для одягу. Насправді я мав намір використовувати гаки для подолання огорожі табору в затемненому про-просторі між кухнею і сторожовою вежею. Я обдуми-вал план втечі знову і знову, вирішивши, що краще померти, ніж бути схопленим ще раз. Вирішив зробити втечу 27 жовтня в 22.00 перед сходом місяця.
Субота 27 жовтня. Звичайна ранкова перекличка. Я потайки тішив себе думкою, що на наступну добу в таборі виникне переполох через моєї втечі. Був в піднесеному настрої і вельми балакучий, счі¬тая свої бесіди з приятелями-в’язнями своєрідним прощанням з ними. Хорст Бендер отримав мої после¬дніе інструкції щодо його ролі у втечі. Пе¬ред вечерею я загорнув шкіряну сумку в пальто, пере¬дал зв’язку Бендеру разом зі своєю порцією вечері і зайняв місце біля воза, розвозячи їжу по нашим бараках.
Було холодно і сиро. Бригада при возі рушила в зворотний шлях після 20.00. Я змішався з людьми і допоміг їм вивести фургон з розташування наших бару-ков на основну вулицю табору. Далі фургон попрямував до кухні. Під покровом темряви я прокрався в відхоже місце і там перечікував, коли спорожніє сусідня табірна зона. Потім підійшов до затемненому ділянці забору, ті-перь відділяв мене від колишньої зони. Там через де¬рева здалася ледь помітна постать Бендера. Він перекинув через паркан згорток, з яким я втік до вбиральні і переодягнувся там в синій костюм, загорнутий в коричневу арештантський форму. Потім повернувся до за-бору, кинув через нього згорток з коричневої формою і отримав від Бендера іншу зв’язку — пальто зі шкіряною сумкою. На прощання приятель помахав мені рукою.