Книга Сталеві труни стр 40

Однак механік не здавався.
— Все в носовий відсік! — крикнув він.
Ми всі почали проштовхуватися вперед, і, коли ми стіл-пились в носовому відсіку, механік наказав нам крутитися, стрибати і бігати. Ми штовхалися пліч-о-пліч, пірнали в люки перебірок, ковзали по мокрих плитах палуби. Потім почули новий наказ:
— Все назад.
Ми покірно розвернулися і почали рухатися у зворотному напрямі, подібно молодим бычкам під час беспо-рядочного втечі. Люди важко дихали, кашляли, але бігалі і бігали… І тут човен заворушилася. Потім, коли ми стовпилися в носовому торпедному відсіку, корми несподіваним-але підвелася. «У-557» почала працювати на своє спасіння.
Команда розбіглася по своїх місцях. Незбагненним чином піднявся ніс, і човен став плавно і вільно спливати. Коли я увійшов у приміщення центрального поста, стрілка глубомера показувала вже 140 метрів. Вона перескочила на поділ 130 і продовжувала рухатися по шкалі. Главмех збуджено вигукував цифри в рубку командирові:
80 метрів, 40 метрів, 20 метрів! Рубка над водою. Човен сплив!
Паульсен відчинив кришку люка. Наше 20-годинне перебування в підводному могилі завершилося. У корпус човна кинувся свіжий, кришталево чисте повітря, який воскрешає всіх членів команди. Окрім одного…
«У-557» відновила свій перехід в Кіль вже в надводному положенні. На зміну страшному випробуванню прийшов спокійний і чіткий порядок. Огляд показав, що у зовнішньому впускному клапані, який перебував під палубою для курців, застряг гайковий ключ. Ніхто не знав, як він там опинився.
Протягом наступних двох діб я поступово при-спосабливался до свого нового способу життя з усіма