Книга Сталеві труни стр 89

грала Деница. Нам було наказано полювати на лініях проходження конвоїв в Північному протоці між Ирландией і Шотландією: штаб припускав, що в цьому районі відбувається інтенсивний рух суден противника.
У конверті містилися також відомості про мінних полях поблизу протоки.
«У-557» взяла курс на північний захід. Дизелі човни вистукивали симфонію, яка змушувала наші серця уча-щенно битися. Наступного ранку рівно о 7.00 команда була розбуджена гучною музикою по радіо. Вже не перший раз пісня під фонограму сповіщала настання нового дня на борту човна. Незвичайним було те, що передавалася англійська пісня. Всі дізналися знайому мелодію і, широко посміхаючись, підспівували: «Ми розвісимо свою білизну на лінії Зігфріда…» Англійці, так і не захопивши знаменитий оборонний вал, залишили цю платівку в Лор’єні разом зі стосами своєї військової форми і боєприпасами, коли рятувалися втечею через Францію на батьківщину від наступаючих німецьких військ в 1940 році.
На шостий день походу ми увійшли в небезпечну зону, в 120 милях на північний захід від Фастнет-Рок, маяка на південній частині Ірландії. Тут південні маршрути конвоїв сходилися в вузьку смугу шириною не більше 80 миль. Ми, однак, нічого не виявили в цьому районі і продовжили круговий рух приблизно в 250 милях від узбережжя Ірландії, щоб уникнути зустрічі з британською авіацією. Поступово ми досягли 58-ї паралелі, різко розвернулися правим бортом і пішли курсом на схід до Північного протоки. Через десять днів після розлуки з французьким раєм ми прибули в точку, розташовану в трьох милях на північний захід від піднімаються скель острова Иништрахалл, який знаходився майже в центрі судноплавної лінії. Ми намагалися тут зачаїтися, але сильна течія, що проходить через Північний протоку, відносила нас назад в Атлантику.
Ми патрулювали в цьому районі кілька днів, не почувши ні єдиного звуку і не виявивши жодного