«Там далеко за річкою запалювалися вогні…..»
Ось вже 10 років пройшло з тих пір, як я став вперше татом. І зараз, заколисуючи дворічну доньку, перебрав всі колискові, які знав. Не спить, зараза. Трохи прихворіла і вередує. Вже весь на взводі. Старші теж ледве-ледве вгамувалися. І тут якось само собою почалося наспівуватися «Там далеко за річкою спалахували вогні, в небі ясному Зоря догорала…»І сталося — доча затихла, почала підспівувати і заснула. А у мене відчуття дежавю. І точно… Рівно 10 років тому, дружина народила нашого первістка. І понеслося: крики, крики, животик, їсти підмивати сповивати — все як у всіх))))). Дружина через тиждень ходить як зомбі, син верещить-животик здуває. І Боботик і Еспумізан з укропной водичкою і все все все… Беру його на руки, кладу животом на долоню, головою на лікоть, ніжки підтримую. Ходжу, колискові бурмочу, а він заспокоївся, лежить, оченятами плескає. Спати давно пора. а він не спить. Я починаю наспівувати всі пісні, які знаю. І на цій старій, часів громадянської війни (а початковий варіант взагалі, кажуть 15 століття серенада якась) пісні син затих і заснув. І потім, якщо я його заколисую, спав тільки під неї, ну іноді під » На полі танки гуркотіли…». У три роки син виконав цю пісню в дачному автобусі перед вдячними слухачами (бабусі — пенсіонерки) і отримав свій перший гонорар у вигляді купи цукерок, печива і яблук.
Через два роки у нас народилася дочка. Ситуація один в один повторюється, правда до повного виконання не дійшло — не вивчила…. І зараз, з третьої дочей на руках, посміхаюсь крізь сльози.
Шкода мама не бачить, разом би усміхнулися…
Ось така сталість))))))
