Книга Сталеві труни стр 120

пізно вночі на лайнер.Рано вранці на четвертий день дезертирства Меснер мені подзвонили з поліцейської дільниці Данцига, пові-щів, що якийсь матрос скоїв крадіжку зі зломом в одному з будинків передмістя міста. Я був переконаний, що це Меснер. Тепер справа вийшла з-під мого контролю. Кок зайшов занадто далеко. Опівдні поліція Сопо¬та повідомила, що злочинець з прикметами Меснер був помічений, коли тікав після крадіжки в продовольчому магазині. Я не лягав спати до пізньої ночі, чекаючи розвитку подій, проте більше дзвінків не було.
Через два дні Меснер виявили. Мені подзвонили з військової поліції Сопота і повідомили, що кока знайшли в кюветі по дорозі в Данциг. Він спробував за допомогою «лю гера» звести рахунки з життям, але зумів тільки засліпити се¬бя назавжди. Повідомили також, що якщо я побажаю допро¬сіть втікача, то знайду його в муніципальній лікарні.
Капітан запропонував мені допитати Меснер, поки він знаходиться в шоці. Я відразу ж відправився в Сопот. День був спекотним і вологим. Коли я прибув до курортного містечка, небо заволокло штормовими хмарами. Над бухтою палахкотіли блискавки, за якими слідували громові рас¬кати. Лікарняні запахи дезінфекції та ефіру, бессло¬весние переміщення співробітників в білих халатах, поні¬маніе без слів медсестрою мети мого приходу; блискавки, грім і липка вологість — все це справляло впечат¬леніе, ніби я сам знаходжуся під кінець життя. Медсестра повела мене вгору по сходах в палату, де лежав кок. Вікно в неї було відкрито, і фіранки роздувалися вет¬ром, як вітрила. Луна від гуркоту грому відбивалося від стін палати. Меснер лежав на простирадлі абсолютно апа¬тічний, що витягнувся, як мрець. Він був в повній свідомості. Незрячі очі кока налилися кров’ю, а повіки розпухли. Пов’язка з білого бинта на його голові прікри¬вала два крихітних отвори на скронях. Я відчув, як мене переповнює жалість до людини, який зважився на самогубство, але не знайшов в собі мужності від-віча за свої вчинки.