Книга Сталеві труни стр 142

зібралася на кормовій палубі, покурюючи і перебраси-ваясь жартами. Особи людей виглядали пожовклими. Коли я вів човен до бетонної причалу, переполненно¬му зустрічаючими, внутрішня бухта вибухнула зливою оплесків. Заграв духовий оркестр. Наші під-водники, вперше брали участь в бойовому поході, були приголомшені настільки захопленим прийомом. Навіть ми, невелика група ветеранів, знаходили його після вось¬мі тижнів протиборства зі штормом, морськими вол¬намі і противником вельми зворушливим.
Прямо перед нами у кромки моря височіли гігант¬скіе бетонні споруди — непробивні авіабомба¬мі навіси, які переховували більше 40 підводних човнів. «У-230» обережно підійшла до одного з причалів.
— Середній назад. Застопорити двигуни. Закріпити кінці.
Публіка на березі затихла. Команда човна вишикувалися-лась на палубі. Я доповів про побудову капітану, а Зігман віддав рапорт командуючому Дев’ятої флотілі¬ей підводних човнів. Після того як ми, змарнілі бородаті герої, пройшовши сходнями, обережно ступі¬лі на тверду землю, нас засипали квітами і зацело¬валі завжди винахідливі дівчата з адміністративних органів бази.
Похитуючись з незвички на твердій землі, ми пе-ренеслі свої пожитки в одне з багатоповерхових будинків, яке належало флотилії. Я звернув увагу на те, що наш обгороджений комплекс будівель містився в хорошому стані і пильно охоронявся. Деякі споруди були закриті маскувальною сіткою, щоб ввести в оману пілотів бомбардувальної авіа¬ціі ворога. Цей військове містечко повинен був стати моїм будинком під час наших стоянок в порту.
Перед тим як поголитися, нам довелося прийняти навчаючи-стіе в прийомах і урочистостях, які закінчилися дале¬ко за північ. Горді бойовими успіхами і жадібні до задоволень, ми виявляли сверхусердіе у всьому. обсягів по
далися рясною їжею Бретані, пили багато француз- ського вина, надто голосно співали, жартували і сміялися. Ніхто не дорікав нам за надмірності. Було приємно з-знавати, що оточуючі розуміють наше стан пос¬ле пережитих випробувань.
Вранці о 8.00 я побудував екіпаж човна на Асфальтують-ванною майданчику. На перекличку стало лише несколь¬ко людина. Решта були недієздатні. Кілька годин я займався приведенням їх до тями, особливо Рідель і Фрідріха, а також підготовкою документів для доповіді командира в штабі. Тільки провівши в турботах на березі 16 годин, я зміг подумати про себе. Прийняв продол¬жітельную гарячу ванну, ретельно виголив девятіне¬дельную чорну бороду, надів свіжу форму і подстріг¬ся в перукарні. Потім в оновленому стані я відсортував пошту і почав читати адресовані мені листи. Першими розкрив рожеві конверти від Маріан¬ни. Судячи по одному з її листів, в Берліні було неспо¬койно.
«Минулого тижня знову були повітряні нальоти англійців, — писала Маріанна, — чотири рази вночі і два рази кожен день. Вони жахливі. Як ти знаєш, я працюю в центрі Берліна і минулого тижня прове¬ла багато часу в бомбосховищі в підвалі під зда¬ніем, де розташований наш офіс. Поки я там ховалася, бомба влучила в будівлю навпроти і повністю його раз¬рушіла. Ніхто не врятувався. Всі були поховані зажі¬во в підвалі — який сенс ховатися в таких убежі¬щах? По дорозі додому я бачила пожежі, руйнування і загиблих людей. Весь час плакала. У цей день під уламками загинула моя найкраща подруга. Не можу зрозуміти, чому ми не можемо відігнати «томмі». Адже це сто¬ліца країни, вона повинна бути краще захищена. Труд¬но сказати, до чого ми дійдемо. Герінг обіцяв, що жоден ворожий літак не пролетить над Німеччиною. Куди він подівся зі своєю обіцянкою? Про нього нічого не чутно останнім часом.