Книга Сталеві труни стр 191

дніе втрати дали нам наочне уявлення про те, що нас очікує.
Поки ми готувалися до походу, зростала різниця у втратах не в нашу користь. К 25 листопада було унічто¬жено ще 15 наших підводних човнів. Наш значний под¬водний флот в Атлантиці, яким колись горді¬лісь, майже перестав існувати. Все, що ми смог¬лі протиставити англо-американській техніці, — це знищення торпедами декількох судів з малих конвоїв союзників тоннажем всього лише 67 тисяч ре-гістрових брутто-тонн.

Глава 17

Увечері 26 листопада «У-230» вийшла в останній раз з Брестської бухти. Вона проїхала в кільватері ескорту повз протичовнових загороджень і понеслась в відкритому-тое море на повних обертах. Ми знали, що наш вихід в море залишився непоміченим противником, тому що все-провідна британська радіостанція «Кале», яка пере-давала на німецькому погані вісті, що не адресувала нам осо-Бих побажань перед відходом.
Близько опівночі ми повернули на південь і проследова¬лі в 200 метрах від французького узбережжя вздовж лінії континентального шельфу. Обійшовши «долину смерті», взя¬лі курс на північне узбережжя Іспанії. Вночі ми були змушені тричі занурюватися під воду, але примудрилися все-таки зустріти перші промені сонця без втрат. Перед тим як човен пішла під воду на довгий день, Зігман опо¬вестіл команду по Система внутрішньої радіозв’язку про на¬шем ризикованому поході. Її реакцією були змішані почуття подиву і стриманого згоди. Наш екіпаж вже не раз побував в пекельних умовах бою, щоб засмутитися від повідомлення капітана.
Але були інші передбачувані реакції. Багато з наших підводників, що залишили на березі возлюбленних, раптово усвідомили, що ніколи їх більше не уві¬дят. Їх розчарування в зв’язку з вимушеною розлукою виразилося в забавній формі. Коли під час обично¬го обходу човна я заглянув в носовій торпедний відсік, то побачив матроса, який сидів на ліжку, і столпівшіх¬ся навколо нього приятелів. Він тримав у руках жіночий ліфчик і трусики, взяті в борг або вкрадені у своєї подруги. Його приятелі плотолюбно посміхалися і робили непристойні зауваження. Я приєднався до них і посміявся від душі. Мужчцни з таким почуттям ЮМО-ра стають хорошими моряками.
Обережно просуваючись до іспанського узбережжя, ми пройшли під водою після першого занурення основатель¬но зруйнований бомбардуваннями Лорьян, а на следу¬ющую ніч залишили по лівому борту порт Ла-Рошель. Коли ми побачили вогні Сан-Себастьяна, то піднялися на поверхню, повернули на захід і пішли вздовж чорного контуру високих гір на відстані чотирьох миль від по¬бережья. Наша подорож уздовж іспанського узбережжя залишилося непоміченим, і ми дозволили собі полюбо¬ваться алеющій на заході містами Сантандер і Хіхон. На п’яту ніч ми обігнули небезпечні кручі мису Орте- гал і через 20 годин пройшли мис Фіністерре, місце, де недавно були потоплені чотири наші підводні човни. На сле¬дующую ніч ми побачили мерехтіння відбивали в небі мільйонів вогнів Лісабона. Поки жителі португальської столиці віддавалися нічним розвагам або мирно спали під ковдрами, ми перетинали Лісабонську бух¬ту. На восьмий день походу підводний човен часто піднімалася на перископну глибину. Ми брали пеленги на мио £ ан- Висенти. 5 грудня незадовго до півночі в погружен¬ном положенні наблизилися до Кадісськая затоки. В цей час Рідель прийшов на місток і сказав байдужим тоном:
— На твоєму столі радіограма. Вона ще не дешіфро¬вана. Чому б тобі не зробити це? Може, що-небудь важливе.
О 23.00 ми спливли і, не знайшовши в небі літаків, рушили вперед. Під час крейсірованія зарядили ба¬тареі досить, щоб електрики вистачило на три дні ходу під водою. Човен пройшла значну відстань, викидаючи блискучі фонтанчики навколо свого корпусу і залишаючи позаду цілу милю зрадницьких бульбашок. Як не дивно, нас все-таки не виявили. Ми дві¬галісь вперед до тих пір, поки не побачили вогні Танжера, потім повернули на схід і пішли до вузької горловини протоки між двома