Книга Сталеві труни стр 211

Згадавши про занепокоєння Вінтера станом човни і команди, я знову закинув вудку на наболілу тему:
— Цілком імовірно, герр капітан, що виконання нашого майбутнього бойового завдання зажадає оснащення човна «шнорхелем». Що-небудь передбачено на цей рахунок?
— Ще не знаю, — відповів він ухильно. — Про¬сто «шнорхель» більше не надходило. Шкода, звичайно, але вам доведеться обійтися без нього, багатьом іншим ка¬пітанам теж. Нам доведеться протидіяти висад¬ке союзників тим, чим володіємо.
—  Герр капітан, штаб повинен розуміти, що ми не зможемо впевнено виконувати бойові завдання без «Шнор-хелей».
— Я розумію вас і співчуваю. Однак не маю пів-номочій змінити ситуацію. Хотілося б допомогти вам, але є межа і моїм можливостям.
Я покинув офіс Вінтера з твердою рішучістю раз-добути «шнорхель» будь-що-будь і оснастити їм «У-415» до початку десантної операції союзників. Судячи з озброєння противника ,, яке ми спостерігали в море, його сили вторгнення повинні були бути настільки ве¬лікі, що жодна наша підводний човен не зможе бути ісполь¬зована в бойових цілях без «шнорхель». Мене непокоїла думка про те, як погано штаб уявляє собі масшта¬би бойової потужності союзників і як мало винесли уроків з наших жахливих втрат начальники в Берліні.
Я відвів «У-415» в сухий док і домовився про обсяг ремонтних робіт. Потім подзвонив на верфі Лоріа і Сент-Назера, щоб впоратися про наявність там запасних «шнорхель», правда, без успіху. Їх поставляли в такій мізерній кількості, що оснастили всього лише сім підводних човнів, що базувалися на Брест. Одного разу для мене промайнув промінь надії: один з інженерів дока повідомив, що бачив розібраний «шнорхель» у вантажному депо вок-
залу Монпарнас в Парижі. Однак всі мої спроби при-знайти і доставити в Брест необхідне обладнання потонули в морі бюрократичних формальностей. Як і статечно я змирився з тим гірким обставиною, що доведеться знову виходити в море без «шнорхель».
Протягом декількох днів прийшли або пришкандибала в бухту окремі підводні човни. Вони становили лише частина тих, яким було наказано повернутися для відображення висадки союзників. За перші чотири місяці 1944 року було знищено більше 55 наших човнів — близько 80 про-центів від вийшли в море. Мізерний тоннаж потоп-них за цей період судів не виправдовував понесених нами втрат. Саме збереження човнів повинно було стати першочерговим завданням, оскільки вони могли б послу-жити тисячолітнього рейху, який опинився у смертельній небезпеці.
З прибуттям «У-821» тонка цівка повернулися в порт підводних човнів вичерпалася. «У-311» була потоплена на про-ратному шляху в порт, «У-392» не вдалося зустрітися біля скель з нашим ескортом, «У-625» і «У-653» загубилися в Біс¬кайском затоці, «У- 744 »і« У-603 »пропали, чи не відправивши радіограм лиха. На додаток до човнів, які базувалися на Брест і призначеним для укрепле¬нія нашої оборони напередодні вторгнення союзників, до нас були спрямовані 20 підводних човнів з Норвегії. І все без «шнорхель». Екіпажі цих підводних човнів не мали опи¬та боротьби з протичовновими засобами супротивника. Тільки дві з них прибули в порт призначення. У це¬лом в Бресті залишилося лише 15 підводних човнів — сім з них оснащені «шнорхель». А ми повинні були защи-щать тисячолітній рейх від мільйонів союзних десант-ників.
Травня припало на атмосфері пахощів магнолій і бузку. Слабкий бриз з океану поширював їх на неосяжні пасовища Бретані. Коли на початку квітня я