Книга Сталеві труни стр 30

надмірної дози міцних напоїв. Забувши про голод, я уважно слухав їх, зрідка перекидаючи чарочку спиртного. Зазвичай я цього собі намагався не дозволяти. Було вже за північ, коли я уткнувся своєї хмільною головою в подушку.

Глава 2

Наступного ранку о 8.00 я з’явився на борт «У-557». Човен виявилася неабияк пошарпаним. Поверхня рубки виглядала як картина абстрактного живопису. Крізь облупившуюся сіру фарбу прозирала смугами червона грунтовка. Всюди плями іржі. Вона утворилася навіть навколо стовбура рясно змащену 88-міліметрових гармати на носовій палубі. Дерев’яний настил, який покривав сталевий корпус човна, був пофарбований морськими водоростями у світло-зелений колір. На човен, очевидно, наклали печатку її тривалі навчання в Балтійському морі. Це мене зворушило.
Я передав наказ про призначення командира і отрапор-товал:
— Гер обер-лейтенант, я з’явився для проходження служби!
Він глянув на документ, потім голосно поскаржився:
— Що за чортівня така в цьому штабі? Вони знову прислали мені курсанта. Я вже покараний двома точно такими ж, як ти, новачками, які не нюхали смороду підводного човна.
Потім, смачно вилаявшись, він висловив надію, що я зможу бути корисним в якості додаткового баласту.
Я був розчарований своїм рапортом, але не командиром. Обер-лейтенантові Оттокару Паульсену було вже за двадцять. Блондин невеликого зросту, він відрізнявся коренастой фігурою. З-під козирка його білої флотської кашкета дивилися блакитні глузливі гла-