Книга Сталеві труни стр 31

за. На кокарді кашкета, яку на борту човна мав право носити тільки командир, збереглися сліди яримедянки. На ньому була довга куртка зі шкіри світло-сірого кольору. Її плечі і кишені хтось майстерно заштопал товстою ниткою. Розшитий золотом флотський галун був прикріплений до лівого эполету. Командир носив великі шкіряні чоботи, халяви яких спускалися під складки зморщених штанів. Коротше кажучи, Паульсен відповідав моєму уявленню про ідеальний командира підводного човна.
Без усяких церемоній Паульсен різким голосом при-казав мені переодягтися, потім відправив до свого помічника. Цей худорлявий елегантний офіцер, ймовірно років на два старший за мене, представився як лейтенант Сайболд, спеціаліст по радіо і акустиці. Він сердечно потиснув мені руку.
Сайболд відповів на мої питання ще раніше, ніж я їх поставив. Він розповів, що «У-557» тільки що за-вершила своє перше важке семимісячне плавання в Балтійському морі. Команда підводного човна налічувала 48 осіб без нас, курсантів. Вона складалася з чотирьох офіцерів, трьох мічманів, 14 унтер-офіцерів і 27 матросів, мотористів і техніків. Деякі з них вже мали бойовий досвід. Спираючись на них, як на міцне ядро, Паульсену вдалося перетворити човен в ефективне бойове судно, виховати в людях готовність і бажання виконувати нелегку роботу, яка стояла попереду. Сам Паульсен, розповідав мені з гордістю Сайболд, ветеран підводного флоту. Він служив у 1937 році на підводному човні, що виконувала завдання одній міжнародній організації під час громадянської війни в Іспанії. Підводний човен плавала в Середземному морі і Біскайській затоці. Пізніше в якості командира Паульсен підготував чимало екіпажів, якими зараз укомплектовані підводного човна в Атлантичному океані. По закінченні свого короткого оповідання Сайболд наказав першому цопавшемуся на очах матросу зайнятися мною.