Книга Сталеві труни стр 125
оборони між Шотландією і Гренландією, а також в районі Біскайської затоки. Противник взяв на ВООР-ються новий тип радара, який дозволяв Бомбардьє-ровщікам запеленгувати підводний човен в підводному положеніі навіть під час шторму. У відповідь на цю загрозу наші підводні човни оснащувалися оригінальним контрсредством «метокси», яке перехоплювало радіохвилі вражеского радара і попереджало нас про майбутню атаку. Ми вигравали час, необхідний для термінового погруженія до появи літаків ворога.
Активність авіації противника різко зросла і над континентом. Регулярно піддавалися турбують налетам Гамбург, Дюссельдорф і інші міста Німеччини. Ми самі були свідками короткочасного нальоту на Кіль, а коли я виїжджав в Берлін, то потрапив там під более серйозну бомбардування.
Після того як 8 січня в «У-230» була виявлена теча, Зігман скористався нагодою, щоб в останній раз перед походом побачити в Гамбурзі дружину і дітей. Я вирішив використовувати останню відстрочку для кратковре-тимчасової поїздки в столицю на побачення з Маріанною. Ми провели з нею суботню ніч. Я зрозумів тоді, що моя зв’язок з Маріанною набагато міцніше портових захоплень.
Ворожі бомбардувальники з’явилися під час нашего недільного сніданку в кафе «Відень» на Курфюрстен- дамм. Коли завили сирени повітряної тривоги, Маріанна потягнула мене за руку. Ми швидко розплатилися за незавершений сніданок і побігли сховатися в соседней станції метро. Протиснувшись в глиб підземки, ми відчули, як перші віддалені вибухи потряслі її стіни. Маріанна вела мене крізь натовп, заповнені-нівшую платформу. Жінки сиділи на валізах і картонних коробках, в яких містилися їх пожитки, або ж збивалися в групи, тримаючи в руках мішки і рюк-заки. Діди й баби стояли уздовж стін або сиділи на невеликих складних стільчиках. Діти безтурботно грали, байдужі до гуркоту розриваються бомб і глухому бою зенітних установок. На що б не розраховували ан-глічане, залякуючи своїм недільним повітряним налетом випадкових перехожих і цивільне населення, він лише зміцнив в мені рішучість якомога швидше зустрітися з ними у відкритому бою.
Наліт тривав трохи більше години. Коли ми вибралися з метро на поверхню, вулиці були усіяні кришивом вапна, скла, цегли та іншим сміттям. Повітря було насичене стійким запахом бездимного пороху і пожаріщ. Блакить неба забруднили брудно-чорні і серие розлучення диму, що піднімалися і знижувалися над понівеченим містом. Неподалік від нас задзвеніли колокола пожежних машин і протяжно засурмили ріжки поліцейських автомобілів.
Мій поїзд в Кіль повинен був відійти від Штеттінс¬кого вокзалу о 17.30, однак в результаті повітряного на¬лета були зруйновані залізничні колії в північному передмісті Берліна. Я в розпачі зупинився серед бітой кам’яної ліплення фасаду вокзалу і осколків скла зі станційної даху. «У-230» не зможе вийти в свій бойовий похід тільки тому, що її перший вахтовий офіцер віддав перевагу любов боргу. У мене залишалася возможность скористатися поїздом на Гамбург. Ця лінія залишилася неушкодженою, по ній можна було кружним шляхом вибратися з пастки. Мені сказали, що поїзд на Гамбург відбуває о 20.00, на шість годин пізніше.
Моє прощання з Маріанною не супроводжувалося душі-роздирають сценами. Маріанна була славною дівчиною, вона звикла до моїх коротким відвідуванням столиці. Ми пообіцяли один одному бути обережними і зберегти нашу любов. Коли поїзд відійшов від темної станції, я знову почув завивання сирен повітряної тривоги.
На наступний вечір о 20.30 я нарешті прибув в Кіль і через 40 хвилин постукав у двері капітана. Він уже чув про бомбардування столиці. Перш ніж я став оправ-дивать за своє пізнє прибуття, капітан сказав, полегшено зітхнувши:
