Книга Сталеві труни стр 159

дев’ять разів йшли під воду і пережили в цілому 36 бом-бардіровок з повітря.
25 травня. Через три години після світанку ми увійшли в смертельно небезпечну зону повітряного патрулювання противника. Рухаючись водою при абсолютному мовчанні, ми зуміли вислизнути від нього крізь дощ беско¬нечних, нещадних і хижих імпульсів «асдіка». За годину до півночі човен сплив, але була обнаруже¬на підстерігають нас літаком. Під час першої ж атаки чотири комплекти боєзарядів сильно струснули нашу посудину. Несподівано стався спалах в зад¬ней частини центрального поста. Віяло іскор посипався в тісному просторі, нас огорнули клуби отруйного диму. Човен горіла. Здавалося, її неможливо було за-ставити спливти і ми приречені на загибель. Наглухо зад¬раілі круглі люки двох перегородок. Кілька чело¬век з вогнегасниками взялися гасити вогонь. «У-230» викинуло на поверхню там, де тільки секунди на¬зад літак скинув нам свою диявольську візитну картку. Клуби густого диму душили нас. Вогонь при¬гал від стінки до стінки. Я притиснув до рота свою хустку і слідом за капітаном пройшов в рубку. Човен вирівнялася. Ми поспішили на місток. Хтось викинув на палубу боєкомплект для нашої гармати. Заробив дизель з ле-вого борту. «Полум’я вирвалося з рубочного люка. Ми рухалися в ночі, як палаючий факел. Нарешті коман¬де вдалося погасити пожежу всередині корпусу.
У цю ніч ми піддалися атакам з повітря ще сім разів. На нас було скинуто 28 авіабомб.
26 травня. Четвертий день нашої боротьби за возвраще¬ніе в порт і, отже, порятунок. Ми рухалися на глибині 40 метрів, прислухаючись до розривів глубін¬них бомб, лунали на відстані багатьох миль на захід. Це тривало весь день. О 22.30 ми спливли. Ніч була дуже темна. Більше години радар НЕ улав¬лівал ніяких сигналів. Потім ми побачили, як в небі повисло велика світла пляма. Воно росло з шаленою
швидкістю, освітивши місток сліпучим денним світлом. Чотиримоторний «Ліберейтор» з ревом наближався до нас, стріляючи з кулеметів. Підводний човен рвонула навстре-чу швидко наближався світла. Літаючий гігант з ревом пронісся над містком і зник у нічній пітьмі, обсипавши місток іскрами і дихнувши на нас хвилею горя¬чего повітря. Вибухнули чотири бомби, поширюючи глухий рокіт. Після кожного вибуху мене подбрасива¬ло вгору.
Через кілька хвилин знизу повідомили:
— Човен керована, готова до занурення.
Коли «У-230» занурилася на безпечну глибину, Зігман вдерся до радіорубки до радиста, який не зміг попередити нас про показання радара.
Кестнер, в чому справа, чорт забирай? Спиш, чи що? Ти трохи не погубив нас!
— Герр капітан, на радарі не було показань, — воз¬разіл радист, рт А наш радіолокатор в порядку.
— Не розповідай мені казки, Кестнер, — обурив-ся Зігман. — У твоїх руках — доля команди. Якщо ти ще раз помилишся, нам буде непереливки.
27 травня. Ми спливли, виснаживши запаси електроенер¬гіі і кисню. Нервове напруження досягло вищої точки. По тілу пройшла дрож, в роті пересохло. Мені здавалося, ми не переживемо чергову атаку, якщо вона піде в найближчу хвилину. Однак продолжітель¬ное час нас супроводжували лише гуркіт дизеля і шум вентиляційної установки.
Шдцящій період часу тривав всього лише годину. Поза-запно світло прожектора висвітлив місток. Його промінь світил з боку корми справа. Знову гігантський «Ліберейтор» знижувався, щоб обстріляти човен. Його кулі пройшли в сантиметрах над нашими головами. Потім літак помчав-ся в ніч, вимкнувши прожектори. Чотири розриву бомб підняли в повітря фонтани води. Човен сильно труснуло, але обійшлося без пошкоджень. Ми негайно пішли під воду.