Книга Сталеві труни стр 163

Я негайно відправився в відділення гестапо на Лін- денпгграссе, що знаходилося недалеко від нашого будинку. Мор-ська форма і нагороди дозволили мені пройти повз охра¬ни без зайвих питань. Коли я увійшов в просторий зал, секретарка за столом біля входу поцікавилася, чим мог¬ла бути корисною.
— Скажіть, як мені побачити оберштурмбанфюрера фон Молітора? — відповів я питанням на питання, потім з посмішкою вручив секретарці свою візитну картку і додав: — Це буде сюрпризом для гера фон Мо¬літора.
Я думав, що йому рідко доводилося бачити офіце- рів-підводників, та ще таких, чиї батьки сидять за ре¬шеткой.
Мені довелося чекати зустрічі з оберштурмбанфю- рером досить довго. Часу було достатньо, щоб обміркувати план бесіди. Потім секретарка провела мене в відмінно мебльований кабінет і представила шефу СС в місті. Отже, переді мною був могутній чело¬век, якому варто було поворухнути пальцем, щоб вирішити чиюсь долю. Цей офіцер середніх років в сірій поле¬вой формі СС більше нагадував ставного бізнесме¬на, ніж холоднокровного карателя.
Привітання фон Молітора було настільки ж необич¬ним, як його зовнішній вигляд.
— Приємно побачити для різноманітності флотського офі¬цера, — сказав він. — Я знаю, що ви служите в подвод¬ном флоті. Вельми цікава і захоплююча служба, чи не так? Що я можу для вас зробити, лейтенант?
Я відповів йому крижаним тоном:
— Герр оберштурмбанфюрер, у вашій в’язниці содер-жится мій батько. Без будь-яких підстав. Я вимагаю його НЕ-повільного звільнення.
Доброзичливу посмішку на його повному обличчі змінило вираз занепокоєння. Він кинув погляд на мою ві¬зітную картку, знову прочитав моє ім’я і потім проіз¬нес запинаючись:
— Мені не повідомляли про арешт батька який відзначився моряка. На жаль, лейтенант, мабуть, проізо¬шла помилка. Я негайно розберуся в цій справі.
Він щось написав на аркуші паперу і натиснув кнопку виклику. З других дверей увійшов ще один секретар і взяв у шефа листок.
— Розумієте, лейтенант, мене не інформують по кожному конкретному випадку арешту. Але думаю, ви прийшли до нас тільки у справі свого батька?
— Зрозуміло. І я вважаю причину його арешту …
Перш ніж я міг зробити великий промах, виска-завше різко, знову увійшла секретарка і вручила фон Молітор інший аркуш паперу.
Деякий час він уважно вивчав його, потім сказав примирливим тоном:
— Лейтенант, тепер я в курсі справи. Увечері батько бу¬дет з вами. Упевнений, що три місяці в ув’язненні послужать йому уроком. Шкодую, що все так сталося. Але ваш батько не повинен звинувачувати нікого, крім себе самого. Радий, що зміг надати вам послугу. Сподіваюся, що ваш відпустку ніщо боль¬ше не затьмарить. Прощайте. Хайль Гітлер!
Швидко піднявшись, я коротко подякував йому. Ко-нечно, ніякої послуги шеф СС мені не чинив, навряд чи він зміг би проігнорувати мою вимогу осво¬бодіть батька. Я попрощався з фон Молітор традіці¬онним військовим вітанням і, коли вийшов на улі¬цу, згадав про спокусниця батька, теж потрапила в ув’язнення. Я шкодував, що не міг їй допомогти. Толь ¬ ко після війни я дізнався, що їй якось вдалося вижити.
Потім я пішов в офіс батька, щоб побачити сестричку Труді вперше після весілля. Коли я повідомив їй, що батько буде до вечері вдома, Труді розплакалася. Крізь сльози вона сказала:
— Ми просили звільнити батька, але в гестапо отка-викликають навіть вислухати наше прохання. Чи не представ¬ляешь, як я рада твого повернення додому. Мати в розпачі через шлюбних планів батька. обстановка неви-