Книга Сталеві труни стр 178

у морі? Кажеш, десять тижнів? Дозволь, я складу з тобою парі.
— Катай, Фред, що в тебе на думці?
— Б’юся об заклад, що вона пішла з іншим хлопцем в морській формі. Ти не можеш залишити дівчину на де-сять тижнів і розраховувати, що вона буде тебе чекати. Ось так. Давай вип’ємо, щоб пережити гіркоту жіночої невер-ності.
Я ледве втримався від того, щоб не заперечити йому. Адже моя дівчина чекала мене тут, у військовому містечку.
Тим часом Фред продовжував:
— Чому б тобі не провести цей вечір з нами? Ми маємо намір організувати велику гулянку в ательє фото-графа. Будуть дівчинки, шампанське, оркестр і багато дру-гое. Дівчина Берка святкує свій день народження, при-розголошувати всіх до себе.
Чи то я почув?
— Фред, а що за дівчина організовує вечірку?
— О-ла-ла, у тебе немає жодних шансів. Це Віра, фо-тограф. Вони з Берко нерозлучні.
Це був крах моїх кращих очікувань. Я наповнив свій стакан шампанським Фреда і залив вином гіркоту втрати. Фреду сказав, що вже домовився про інше побаченні. Коли він вийшов, я закурив сигарету і спробував разве¬ять невеселий настрій. Зрештою, я не міг ні¬чего вимагати від Віри. За гарненькою дівчиною в порту доглядали багато з тих чоловіків, яким пощастило-лось залишатися на березі. Мабуть, Віра і не чекала мое¬го повернення. Тривалість життя підводника, який брав участь в бойових операціях, обчислювалася шестью- сім’ю місяцями, не більше.
Замість відвідин Віри ми з Ріделем і Фрідріхом відсвяткували повернення в ресторані «побачитися з комендантом», який міг запропонувати голодному мо-ряку все, що він хоче.
Передбачалося * що під час ремонту наша подлод¬ка буде модернізована. На «У-230» повинні були усдень. Мені здавалося, що я зможу задовольнити свої чаю-ня вільної і безтурботного життя тільки в одному ме¬сте — в Парижі.
Париж мене не розчарував. Він зачаровував, як все-гда. Я відчував ритм життя міста так само, як і перед-ставники різних народів. Вільний від обмежень, які накладає військова форма, я із задоволенням бродив по паризьких вулицях і широких проспектах. Я зрозумів, що моя маскування під цивільного вдалася, коли ловив на собі погляди паризьких красунь, які себе не обтяжували б до того, щоб поглянути на чоловіка в фор-ме. На 12 повних годин я зовсім забув про війну.
До Франкфурту я прибув у військовій формі і провів свого часу з батьками і сестрою. У відносинах меж¬ду батьком і матір’ю не залишилося і тіні напруги, викликаного його романом і висновками, зробленими неприємно-ня з гестапо. Але не все було благополучно у Фран-кфурте. Руйнування в місті придбали жахливі масштаби в порівнянні з тими, що я спостерігав під вре¬мя свого попереднього відвідування будинку в червні. Огром¬ние райони міста були понівечені так само, як і в Берліні. Під час останнього повітряного нальоту завод батька отримав пошкодження, які були усунуті на швидку руку. Мені сказали, що на горищі батьківського складу тільки за дві ночі було загашено шість будь ла-рів, невеликий трапився і у нас в будинку. Всі ці вести діяли гнітюче, і я відчував неясну провину за нашу нездатність перервати поставки в Великобрита-нию американських літаків, обрушується тепер бом¬би на німецькі міста.
Я порадів потайки того, що відрядження позво-ляла мені провести вдома лише кілька годин. Тієї ж ночі відбув з Франкфурта в затемненому вагоні поїздку-да. Кілька разів поїзд зупинявся в лісі і відкритому-те поле, змушуючи мене слухати глухий протяжний гул