Книга Сталеві труни стр 183

нальних ракет, освітившись армаду. Я чекав, коли транс¬порт розвалиться на частини і інші торпеди вразять мети. Але в цей момент конвой зробив поворот у відповідності з заданим курсом. Потім новий спалах і новий гро¬хот вибуху пролунав в ночі. Наче сталося ізвер¬женіе вулкана. Колони транспортів засмутилися. Спо¬лохі полум’я і повільно спускалися на парашутах освітлювальних бомб підфарбовували небо в червоно-золо¬тістий колір. Такої катастрофи ми вже давно не бачили. Я попросив дозволу капітана вистрілити торпедой- вбивцею. Це означало скорочення оборонного по¬тенціала човна, але ж не завжди представлялася воз¬можность так легко вражати цілі.
— Добре,-г-сказав капітан, — тільки швидше!
Зігман відправив вахтового вниз.
Я віддав останню перед пострілом команду:
— Апарат п’ять товс’! Кут атаки по правому бор¬ту 90. Вогонь!
— Тривога!
«У-230» швидко пірнула під воду, щоб не стати мі¬шенью власної самонавідною торпеди. Коли човен вирівнялася на глибині 120 метрів, пролунав ще один вибух. Здавалося, разверзся пекло. Ескорти ліхорадоч¬но шукали винного в нападі на конвой, збиваючи поверхню моря в шаленому обертанні гребними він¬тамі. Неподалік прогуркотіло скинута в воду серія глибинних бомб. У глиб океану кинулися імпульси «асдіка». Однак гуркітливий шум гребних гвинтів і дві¬гателей безлічі транспортів конвою прикривав наш відхід і радував слух. Коли напруженість ситуації по-статечно спала, торпедист і матроси енергійно взялися за підготовку торпедних апаратів до перезарядки.
03.10. Ми спливли на поверхню і перезарядити. Нічна темрява була непроникною, хвилювання моря усі-лилося. «У-230», нехай в погоню за тікали конвоєм, сильно гойдало. Раптово на дистанції трьох миль по правому борту спалахнуло світло. ми розвернулися
і повільно рушили в цьому напрямку. Постепен¬но наблизившись, ми побачили промінь прожектора, на-правлений на судно, яке тонуло. Поруч з ним находіл¬ся сторожовик, приймаючи на борт моряків з гібнувшего транспорту. Ми тихо підкралися до місця рятувальної операції і не без інтересу спостерігали за нею. Беспо-потужний ескорт був зручною мішенню. Він знаходився всього лише в 800 метрах перед нашими торпедними апаратами, підставляючи свій широкий борт смертонос- .ному удару торпеди. Однак Зігман, підкоряючись чув-ству жалості і неписаним законом честі, вимовив:
— Чорт з ними, з цими бляшанками. Пошукаємо транс-порти. Ліво руля, малий вперед!
«У-230» повільно розгорнулася, щоб не видати сво¬его присутності. Через тонучого судна здалося ма¬ленькое абсолютно кругле цятка червоного кольору. Воно швидко виросло в розпечений червону кулю. Ми зрозуміли, що за нами слідкував есмінець, який зараз полював за човном, використовуючи прилади нічного віде¬нія. Негайно були переключені на повну мощ¬ность двигуни, і човен рвонула вперед. Ескорт пу¬стілся в погоню, кидаючись з усього розмаху на громади хвиль. Хоча мисливець відчайдушно крениться і підстрибував на хвилях, він наполегливо скорочував розділяв його з нами відстань. У Зігман, однак, була невелика перевага у виборі курсу. Він повів човен зігзага¬мі, крізь обрушується на неї водяні вали. Вре¬мя від часу капітан запитував, перекриваючи голосом гуркіт шторму:
— Що там з ескортом, старпом?
— Йде з колишньою швидкістю! — кричав я у відповідь че-рез плече, не бажаючи зізнатися собі в тому, що позбувся можливості вистрілити по мисливцеві торіедой-вбивцею.
Ескорт наближався і вже придбав чіткі обриси бойового корабля. Однак сила вітру зростала, увелічі¬вая хвилювання моря. Могутні громади хвиль били по ес¬мінцу сильніше, ніж по нам, сповільнюючи його хід. через 90