Книга Сталеві труни стр 187

водної війні. Тепер все було проти нас. Навіть наша нова багатообіцяюча самонавідна торпеда НЕ по¬казала в бою тих чудових властивостей, які вона про¬демонстріровала в ідеальних для випробувань умовах. Залишалося мало з того, чим ми могли пожертвувати. Два роки тому лінія фронту на заході проходила далеко в море. Минулої весни вона присунулася на схід до континентального шельфу. Тепер фронт проходив по самому узбережжю Франції. Багато підводні човни, яким вдавалося якимось чином уціліти протягом несколь¬кіх днів походу, були потоплені на очах представіте¬лей наших берегових служб за кілька миттєвостей до того, як їх екіпажі могли вступити на бетонний пірс.
Сама бухта Бреста могла б послужити наочною іл¬люстраціей драматичної різниці між минулим і сьогоденням. Я помітив, що багато стоянки підводних човнів в бетонному бункері пустують. Минулої весни в кожній заплави тіснилися три підводні човни, інші були винужде¬ни очікувати своєї черги зовні біля відкритого пріча¬ла. Я звернув увагу на те, що в сухому доці панувала тиша. Не так давно в ньому кипіла робота. Там 24 години на добу ремонтувалися підводні човни. І якби човни полювали за конвоями! Ні, їх залишилося трохи в Ат¬лантіке. Але кожна з них атакувала поодинці про¬сто для того, щоб супротивник не звертав свою до¬рогостоящую противолодочную систему оборони. У октяб¬ре були потоплені 24 підводні човни, одні з них загинули під градом авіабомб, інші — від нових, більш вдосконалення-шенних боєзарядів. Результати нашого походу ока-залісь напрочуд великим внеском в загальний підсумок втрат союзників, понесених від підводних човнів. Однак багато порожні місця в офіцерській їдальні не по-зволяет нам пишатися своїми досягненнями. Дихання смерті відчувалося всюди.
Мій перший сніданок в порту супроводжувався не тільки ранніми свіжими овочами, але також і новими поганими вістями. Штрахмейер, один з офіцерів штабу, повідомив,
що три моїх однокурсника і близьких друзів загинули в морі. Ще один знайшов смерть на борту підводного човна, коли вибух розніс носової комплект акумуляторних батарей. Човен повернулася в порт, але мого друга поховали в Атланті¬ке. Потім Штрахмейер ошелешив мене новиною про те, що Герлоф і Гебель, мої товариші по службі на «У-557», загинули разом зі своїми човнами влітку. Пригнічений тим, як косить коса смерті, я попрощався зі Штрахмейе- ром і вийшов в сусіднє приміщення.
У барі зібралася компанія наших «безсмертних». Ніч ще тільки починалася, але вони вже були напідпитку. Рідель хизувався вусами, відрощування яких вважав ос-новних своєю турботою під час наших походів. Там були фон Штромберг, Бурк та інші. Я приєднався до про-ществу, пив і співав разом з ними. Ми пройшлися по все¬му репертуару морських пісень, частина яких виконувалися на мотив мелодій Лінке з «Жука-світляка». Потім ми горланили приспів своєї версії однієї популярної пес¬ні, а Бурк підігравав нам на фортепіано.
… Якщо ми підемо на дно океану,
То все одно доберемося до берега,
До тебе, Лілі Мадлен,
До тебе, Лілі Мадлен …
Як це часто траплялося, коли у нас виснажувалися за-паси шампанського, терпіння або дотепності, ми реші¬лі відвідати мадам і її дівчат в казино-барі. Не знімаючи морської форми, я втиснувся в переповнений авто-біль, який помчав по нічному місту.
У казино-барі було шумно, димно і світло. Там вже знаходилося декілька приятелів з Першої флотилії. Нас зустріли вітаннями і радістю. Мадам була чарівна, як завжди, а її товар мав властивості-ми, які вигідно вирізняли казино-бар від інших за-ведений подібного роду. Вона привітала мене люб’язний-но, але з відтінком докору:
— Месьє, ми так довго не бачили вас. Сподіваюся, мої дівчатка не обійшлися з вами погано.