Книга Сталеві труни стр 193

жавної близькості небезпека, потім поспостерігав некото час за лівим горизонтом, за правим і, нарешті, знову повернув оптику наліво. Після цього сказав:
— Думаю, ми залишили скелю далеко за кормою. Пере-дайте мені довідник.
Я подав йому важкий фоліант морського довідника з іспанської узбережжю. У ньому був поміщений знімок, який зображав вид з моря Гібралтарської скелі.
V: Точно, ми її вже пройшли. Човен рухалася значи-тельно швидше, ніж очікувалося. Покличте Прагера. Хочу отримати у нього деякі пеленги.
Незабаром штурман забезпечив нас точними обчисленнями. Діаграма Прагера дала вражаючі результати. Гинув-ралтар знаходився за кормою нашого човна на дистанції сім з половиною миль. На яку ми вже про¬ніклі в Середземне море. Швидкий підрахунок показав, що наша швидкість в підводному положенні склала в цілому 14 вузлів. З них 12 з половиною припадали на швидкість течії.
Зігман звільнив для мене місце, і я направив періс¬коп на скелю, яка переливалася на сонці райдужним кольором, кинувшись, з зеленого моря в блакитне небо. Крізь низько стелився серпанок я нарахував мінімум шість британських бойових кораблів, стерегли вхід в Середземне море. Я направив окуляри перископа до пра¬вому борту і побачив берег Північної Африки, майже пер-пендікулярно височів над поверхнею моря. На вершині скелястої кручі поблизу іспанської Сеути воз¬вишался меморіал жертвам громадянської війни. Береги по обидві сторони від меморіалу танули в полуденної дим¬ке. Я так захопився видовищем, що, помітивши літак, встиг тільки крикнути:
— Термінове занурення на 60 метрів, літак!
Я втягнув усередину довгу трубу перископа і зачаївся в очікуванні. Однак «У-230» встигла піти на необхідну глибину до бомбардування. Замість главмеха я приготувався вважати розриви глибинних бомб. Втім, необході¬
мість в цьому відпала. Човен рухалася в безпечної тиші-ні. З кожною милею загроза для нас бути виявленими зменшувалася. О 22.00 вперше за 12 днів маленька лам-нирка в приміщенні для капітана була погашена, а тим-но-зелена завіска перед його ліжком запнута.
Майже через добу, о 21.30 наступного вечора, «У-230» спливла. На траверзі світилися вогні іспанського порту Малага. Вибравшись з рубочного люка, я побачив, як за міськими вогнями тягнуться до сірого неба темні гори. Ніч була настільки теплою, що я зняв свою шкіряну куртку. Потім заробили дизелі, і «У-230» пішла вздовж темної гірської гряди. Ми провентилювати корпус лод-ки і з гордістю передали в штаб свою першу радіо-граму: «Спецзадание виконано. Чекаємо нових вказівок. «У-230».
Близько години ми чекали реакції супротивника на свій радіосигнал, однак її не було. Незадовго до за-ката прийшла відповідь з штабу: «Вітаємо з виконанням третьому завдання. Дотримуйтесь в тулонского бухту з крайньої осто-рожностью. Особливі заходи на траверзі порту. Слідкуйте за підводними човнами супротивника ».
Ми були готові до негайних бойових операціях про¬тів союзників, які постачали свої війська, інтенсів¬но експлуатуючи судноплавні лінії між портами Север¬ной Африки і Південної Італії. Порушити ці коммуніка¬ціі і послабити тиск англо-американських сил на наші війська в Північній Італії було нашою найпершою за¬дачей. Тому мені здався незрозумілий наказ штабу про захід в порт, якщо він не означав нового спецзавдання.
Щоб дістатися до Ліонського затоки по сусідству з Марселем, нам знадобилися три ночі руху в над-водному положенні на повних обертах і деяке число занурень під воду в зв’язку з погрозами з возду¬ха. 15 грудня о 01.00 ми повідомили південному філії штабу підводних сил про свій майбутній прибуття. Вдень ми пішли під воду на перископну глибину, але незабаром Зігман помітив наближення нашого ескорту.