Книга Сталеві труни стр 195

Його човен потрапила під бомбардування глибинними бомбами есмінців США і була відправлена ​​на дно.
Те, чого наші підводні човни не добилися за чотири роки, — переваги на морі — союзники придбали за сім місяців. Їх амбітна мета — очистити моря від наших підводних човнів — була майже досягнута. Після жорстоких уда-рів влітку і восени у нас залишилося лише невелике чіс¬ло підводних човнів. До грудня союзники знищили 386 на¬шіх човнів, з яких 237 були потоплені в одному лише 1943 році.
Зігман і більшість команди «У-230» вирушили у відпустку відразу ж після отримання нагород. Я зустрівся з офіцерами, з якими ділив спосіб життя на базі і невизначене майбутнє. Мої нові друзі познакомі¬лі мене з містом і втягнули в свою метушливий життя. Ми влаштовували оргії і вечірки, які слідували з наростаючою частотою і відрізнялися все більшим буй-ством. Одного разу я був присутній на вечірці, під час якої хлопці й дівчата купалися у ванні, заповненої шампанським. Іншим разом сцену влаштувала молоденька італійка, яка кинулася абсолютно голою в обійми ар-Мєйска лейтенанта, після того як була відкинута сво-їм коханцем в морській формі.
Якраз тоді, коли теплий клімат Лазурного бере¬га змусив мене уявити, ніби прийшла весна, насту¬піло Різдво. Хирляві ялинки, привезені з півночі і прикрашені іграшками і срібним дощем, дивно контрастували з розкішними пальмами і надавали святу неприродний вигляд. Протягом тижня після Різдва ми, кілька жителів півночі, зробили на автобус се, наданому флотилією, турне по південному фран-цузским березі. Велика кількість субтропічних квітів, високі кипариси і розкішні сосни радували око на марш¬руте між курортними містами Лавард, Сент-Тропе і Сент-Максим.
Перш ніж я зміг осмислити повідомлення, Зігман піднявся, потиснув мені руку і висловив жаль, що змушений зі мною розлучитися. Він побажав мені удачі в отриманні більш сучасною човни, ніж його старенька «У-230».
Все ще не прийшовши до тями, я пробурмотів слова благо-дарності за двадцатімесячную службу під його командо¬ваніем і теж побажав йому удачі і нового човна. Потім ми коротко обговорили проблеми, що випливали з внезап¬ной зміни обстановки. Велика частина команди «У-230» повинна була піти в подовжений відпустку, включаючи Фрідріха і Риделя. Оскільки моя командирська под¬готовка не могла початися раніше 10 січня 1944 року, мені дуже хотілося подбати про команду і провести тижнів зо два в порту, притягує своїми достопрі¬мечательностямі.
У свою кімнату я повернувся іншою людиною. Побла-Годар Всевишньому за те, що він дозволив мені дожити до цього дня. Поміркував про те, що могло означати моє подвійне просування по службі, і присягнувся зробити все можливе для досягнення перемоги.
18 грудня, через два дні після закінчення нашого переходу з Бреста, екіпаж човна була збудований перед командувачем флотилією, який віддав належне на¬шім заслугах і нагородив орденами і медалями. Коли він прикріпив до мого кітелю другий Залізний хрест, я подумав про своїх друзів, які лежали в сталевих гро¬бах. До цього сонячному дню грудня 1943 року загинули майже всі представники старої гвардії підводників на Атлантичному фронті. Багатьох новачків знищили в Норвезькому морі, перш ніж вони змогли нанести вра¬гу втрати. Те ж відбувалося і в Середземному морі. Останньою за часом жертвою була «У-593» під ко-мандованіем Колблінга, який побував свого часу гостьовим капітаном »на борту« У-557 . Його успеш¬ная кар’єра обірвалася після того, як він торпедіро¬вал британський ескорт біля узбережжя Північної Африки.