Книга Сталеві труни стр 199

товик були одностайні в переконанні, що їм вдасться стримати неослабний радянський наступ на ши-роком фронті.
— Ми віддамо їм кілька квадратних метрів на тій чи іншій ділянці, але це будуть тактичні поступки, — сказав один офіцер.
Інший, досвідчений вояка-піхотинець, зауважив:
— У Рад немає нашої промислової потужності. У них немає коштів продовжувати свої атаки або перешкодити наше¬му контрнаступу.
— Їх незграбна техніка не встоїть проти нашого ново¬го зброї, —  підтримав розмову третій співрозмовник. — Нехай тільки прийде літо.
Я поговорив ще з кількома фронтовиками, і вони висловили спільне переконання, що до весни нову зброю і стратегія радикально змінять кілька затруднітель¬ное положення наших військ на різних фронтах. Ког¬да поїзд під’їхав до Данцигу, я побажав їм удачі в біт¬вах російською фронті.
В. Данцигу трамвай доставив мене до пірсу, де в тече-ня декількох років стояли на приколі великі океан¬скіе лайнери з лінії Гамбург-Америка. Я знайшов паро¬ход, в якому розмістилося серед застарілої роско¬ші командування Двадцять третьої флотилії підводних човнів. Оселився в старій каюті, обробленою плюшем і вельветом. Хоча в ній пахло нафталіном і сигарами, ко-рабель мені відразу сподобався. ,
Я виявив старшого офіцера, капітана Дейта, ко-торий курирував групу майбутніх командирів, в барі, розмовляли з молодими офіцерами. Дейт, колишній командир підводного човна, на рахунку якої значилися Зазнавши-лені суду противника загальним тоннажем понад 230 ти-сяч тонн, по-дружньому привітався зі мною і предста¬віл своїм співрозмовникам. Я дізнався, що тільки двоє з нас, майбутніх командирів, прийшли з підводного фло¬та, інші ж не брали участі ні в одному бойовому поході, що відрізнялося від звичайної практики колишніх
років. Їх направили з есмінців, тральщиків, великих бойових кораблів і штабу, щоб поповнити чисельність командного складу підводних човнів. Новачкам предоставлял¬ся рік на засвоєння уроків, які були викладено мені протягом трьох років бойової служби. У них відсутнє головне з того, що можна було придбати тільки в бойовій обстановці: миттєва реакція, предвосхі¬щеніе чергового ходу противника, знання того, коли потрібно йти під воду і коли залишатися на поверх¬ності і атакувати, як керувати човном під бомбарді¬ ровкой глибинними бомбами і касетними боезаря¬дамі, як діяти в тисячі випадків надзвичайної ситуації. У цих новачків, яким уже через несколь¬ко тижнів будуть довірені човна, майже не було шан¬сов вижити, і у команд їх підводних човнів теж.
На зорі наступного дня почалися наші навчальні стрільби. Для їх проведення в море вийшли сім під-човнів і загін надводних суден. Наші торпеди приво-сідали в рух стисненим повітрям, який остав¬лял чітко видимий слід. Це допомагало при оцінці результатів стрільби вдень. Крім того, торпеди були оснащені світяться навчальними боєголовками для оцінки стрільби вночі. Викладачі склали для нас великий виснажливий графік жахливо складних за-нять, який вимагав швидких і логічних рішень і дій в надзвичайній обстановці. Виснажлива режим навчання підтримувався шість днів в тиждень в ті-чення місяця, залишаючи дуже мало часу на сон і від-дих. Після закінчення важкої навчання ми зібралися в офі-церской їдальнею, одягнені в морську форму, при білих сорочках і чорних краватках, щоб почути оцен¬кі свого ратної праці. Я дізнався, що заслужив високу оцінку. За це хотілося одного винагороди по-лучити під своє командування нову чудо-човен.
Двома вечорами пізніше я отримав наказ, увінчав мою кар’єру моряка. Ми зібралися на прощальну ве-черінку в димному барі лайнера. Після того як старший