Книга Сталеві труни стр 235

ні я і розмови. В санітарних цілях будуть розставлені в зручних місцях бляшані банки. Хочу, щоб ви зна¬лі, що прибережні води кишать кораблями противника, наші шанси пробитися досить незначні. Десять до одного, що ми не прорвемося крізь заслін з брітан¬скіх кораблів в Ла-Рошель, так що не живіть ілюзій. Потрібно бути готовими до негайного виходу в море. Ні кроку з човна, які б не були причини.
Я розпустив лад підводників і повернувся до ше¬сті цивільним. Вони з жахом довідалися про предстоявших небезпеки. Двоє схопили свій багаж і поспішили по-кинути човен. Мене потішив і обрадував їх догляд. Він давав нам хоч трохи, але більше простору. Чет-веро більше хоробрих пішли за мною під палубу. Центральний прохід і все відсіки, крім приміщення центрального поста, були завалені великогабаритним • обладнанням, дерев’яними ящиками, валізами і картонними коробками. У носовому торпедному відсіку вантажі були укладені в днище, на вільних від торпед стійках, в торпедної трубі. Я сказав чотирьом гостям, щоб вони нікуди не йшли, залишивши їх там в повному сум’ятті.
Потім я вирушив доповісти Вінтеру про готовність субмарини до виходу в море. Коли я піднімався до верху пагорба звивистою стежкою в компаунд, то чув глуху дріб кулеметів на півночі і побачив ад’ютанта Вінтера, який поспішав вниз. Захекавшись, він повідомив, що я повинен взяти на борт ще чотирьох фахівців, яких рейх не може дозволити собі віддати амерікан¬цам. Оскільки ці цінні персони не могли прибути на човен до ранку, наш вихід в море відкладався на 24 години. В обуренні я повернув назад до пірсу, по¬тому що було ясно, що чим довше ми залишалися в порту, тим важче буде пробитися крізь блокаду в Ла- Рошель.
Незабаром в корпусі човна поширився аромат гуля¬ша. Підводники і гості, сівши на ящики, валізи, трубопроводи та ліжка, поглинали вечерю, який, як їм здавалося, був останнім в порту. Радіо передавало при-ятную мелодійну музику. Я сидів за крихітним столи-ком в своєму кутку і становив план переходу, коли музика затихла і англійська диктор став передавати новини:
«Передача адресується нашим друзям — підводникам в Бресті. Настав час для вас припинити участь в боях. Якщо ви вийдете з порту з білим прапором на сво¬ем перископі, ми поставимося до вас з повагою. Але якщо ви зважитеся боротися, то вам загрожує швидка загибель. Я з великим хвилюванням говорю це вам, екіпажу «У-953», яким знову доведеться виходити в море. Можу пові-щіть, що десятки британських есмінців очікують встре¬чі з вами. Вони відправлять вас на дно, якщо ви наважитеся воювати. Попереджаю, це буде ваш останній … »
Це було вже занадто. Я сердито крикнув в радіо-рубку:
ШЁГ Прибери з ефіру цього кретина, знайди музику!
— Але, пане капітан, ^ сказав радист? ато єдиний-ного радіостанція, яку ми можемо зловити в бункері.
— Тоді крути пластинки.
Вранці 21 серпня на борт підводного човна прибутку після-дніе четверо гостей з великим багажем і приладами. Я не дозволив їм взяти стільки багажу, і після горя¬чей перепалки новачки розлучилися з особистими речами. Я помістив їх в кормовій торпедний відсік і сказав, що вони не повинні виходити звідти ні за яких ус¬ловіях, повинні їсти, спати і, можливо, вмирати там. Потім я наказав щільно задерти люки човни, виклю¬чіть радіо і поставити підзарядку батарей на повну потужність. Коли я зійшов з човна, обидва дизеля диміли і рокотали на мілководді стоянки.
Я вийшов з прохолодного бункера на яскравий солнеч¬ний світло і літню спеку, потім став підніматися на пагорб,