Книга Сталеві труни стр 241
нас на північ, я направив човен на південь до башти, яка височіла на узбережжі. Ми рухалися на електро-моторах, щоб не привертати уваги есмінців і не задіяти акустичні міни. Через сім хвилин я побачив в бінокль високу, тонку вежу. Визначивши її як маяк, я повідомив про це штурману, покладаючись на його вміння провести човен на якірну стоянку порту Ла-Рошель.
— Час повертати на схід, новий курс 1-1- 5, — запропонував Хеннеке.
— Ліво руля, курс 1-1-5, — скомандував я.
«У-953» безшумно повернула до берега. Але в слідую щий момент мені здалося, що вона врізалася в землю. Раптовий скрегіт і легкий поштовх свідчили про те, що човен дійсно вдарилася об дно, соскольз-нула в м’який мул і зупинилась.
•••> -. Продути баласт — повний назад! — закричав я.
Човен піднялася, шалено оберталися гвинти винес¬лі її з мулу на глибину. Не звертаючи уваги на мож-ливість присутності есмінців, я наказав включити визначник глибини, знайшов прохід у вузькій протоці і повів човен на схід, часом зачіпаючи дно. Щось дей-ствительно не ладилося. Поки ми чотири години рухалися вперед, маяк поступово розчинився за кормою. Чи не уда-валось знайти скільки-небудь помітний орієнтир. Я ще більше засумнівався, коли дно знову стало зближуватися з нашим кілем. Зрештою човен зробила коло і уда-рілась кілька разів об дно, Я був змушений зробити висновок, що ми потрапили в пастку. В цей час день вже кончіл¬ся і на поверхню моря опустився туман. Ми вспли¬лі і стали на якір, розраховуючи продовжити рух, коли клуби туману випаруються під сонцем.
В 07.40 туман осів, оголивши верхню частину берега. Незабаром він очистився повністю. Човен теж вийшла з туману. Я поспішив підняти якір і почав звірятися з
картами і довідником. У цей час пролунав вибух приблизно в 100 метрах з лівого борту. Не забарився глу¬хой рокіт артилерійського пострілу. Нас обстрілювала власна артилерія.
— Запит, герр обер-лейтенант, запитують наші пізнавальні.
— Старпом, повідомте їм ліхтарем наш номер. Скажи-ті, щоб вони передали на базу про наше прибуття в порт о 23.00.
Усвідомивши, що зайшов не в ту бухту, я наказав главмеху терміново зануритися. «У-953» опустилася на мулисте дно з легким поштовхом. Огорожа містка покрила зверху на три метри каламутна, сіра від піску вода — і тільки що почався приплив. Моє обіцянку прибути в порт до напів-ночі виявилося занадто оптимістичним.
Тепер стало абсолютно ясно, що я прийняв маяк на північній частині острова Ре за маяки острова Оле- рон. Оскільки днем раніше я визначив маяк правіль¬но, то прийшов до висновку, що сильна течія отнес¬ло нас на північ на неймовірну дистанцію в 17 миль і ми, не знаючи про це, проскочили повз засіяного мі¬намі входу в порт, де на минулого тижня підірвалися три наші підводні човни. Оскільки вночі всі маяки вигля¬дят однаково, у мене не було підстав вважати, що я взяв пеленги не з тієї вежі. Крім того, прохід до бух¬те, в яку мене занесло, мав характеристики, майже ідентичні тому, що вів у Ла-Рошель.
Тепер, пригорнувшись до перископа, я був змушений сле¬діть за початком спаду води і гадати, скільки време¬ні нам буде дозволено залишатися живими. За маяком поверхню моря відстежували три британських літака. Тим часом наш місток піднімався все вище і вище над мутно-сірої водою. Через дві години після полудня відлив припинився, однак я був настільки заінтригований дер-зкімі польотами літаків, що не помічав припливу до тих пір, поки місток не поглинула морська вода. Потім з чув-ством полегшення спустився в приміщення центрального
