Книга Сталеві труни стр 250

доточили тут свої сили, щоб розправитися зі мною і моїми партнерами. Одного разу пізно ввечері в двох милях від нас пройшов есмінець, що прямував в бух¬ту Лондондеррі: Ближче до півночі ми просунулися на глибині «шнорхель» на схід, проникаючи все далі в глиб протоки, де конвої були змушені слідувати в умовах обмеженого простору. Ми крейсували в вузьких про-ходах три години, здійснюючи обережні маневри, пріслу¬шіваясь і промацуючи навколишнє оточення. Потім знову лягли на дно в 13 милях на схід від Ініштра- Халла. здавалося; тут було ідеальне місце, щоб за¬таіться і нанести удар із засідки. Постійний глу¬хой рокіт вибухів, що доносився під водою із заходу, і слабкий шум від гвинтів швидко рухалися есмінців свідчили про потужні бомбардування, проізво¬дівшіхся на відкритому морському просторі. Але жоден з британських капітанів не подумав про прібреж¬них тіснинах. Вони могли б легко розправитися з нами в просторі між берегом і найближчими мінни¬мі полями.
На третій день патрулювання човна в протоці мі-мо нас в сторону Ірландського моря пройшли два есмінця. Я залишив мисливців без уваги, чекаючи велику дичину, яка повинна була, по нашим розра-там, скоро з’явитися. Передчасна атака тільки розкрила б наша присутність і відлякала б надвод-ні суду від заходу в протоку. Цей і два наступних дня відрізнялися підвищеною активністю англійців уздовж 200-метрової лінії, але через протоку не пройшов жоден конвой.
29 вересня після семиденного безплідного очіку-дання патрулювання «У-953» раптово обірвалося. «Шнорхель» перетворив наше життя на суцільний кош¬мар. Штормовий вітер котив з Атлантики до узбережжя Ірландії величезні хвилі. Главмех робив са-моотверженние зусилля, щоб утримати човен під по-дою, але періодично верхівка труби «шнорхель» піднімалася над поверхнею на три-чотири метри, по¬зволяя «томмі» — легко виявити нас. Я не бачив боль¬ше сенсу ризикувати загибеллю човна від бомбардувань супротивника або зіткнення зі скелями і вирішив пре¬кратіть наші муки:
— На сьогодні досить, главмех, опускай її під воду.
— Труба не рухається, — доповів механік, смикати-ший важіль підйомника. — Трос порвався, ця чертов¬щіна нікуди не годиться …
Нова поломка становила серйозну проблему. Ес-ли б човен отримала сильний дифферент, труба могла впасти і ніяка сила не повернула б її на місце. Це означало б кінець нашого підводного і будь-якого друго¬го існування. Було абсолютно очевидно, до наше¬му розчарування, що човен не здатна вести полювання. І все ж нам продовжувало везти: труба трималася на сво¬ем місці, дозволяючи користуватися «шнорхелем». Одна¬ко зараз її масивний і ненадійний поплавок прібо¬ра сильно видавався над поверхнею моря, коли ми перебували на перископну глибині, і заважав провести потайливу атаку.
Вихід з ладу «шнорхель» увінчав наш похід, со-який стояв з безперервного усунення несправностей. Хоча команда заслуговувала призу за терпіння, я все-та¬кі вирішив перервати патрулювання в протоці. З трубою «шнорхель», безглуздо стирчала на глибині 40 метрів, «У-953» взяла курс на свою нову базу Ц норвезький порт Берген. Долаючи сильне підводна течія, ми перетнули протоку по діагоналі і, лавіруючи між мінними полями і британськими групами сторожеві¬ков, попрямували до Гебридських островів.
Опівночі 1 жовтня дизелі все ще тягли човен вперед. Схилившись в приміщенні центрального поста над столиком для навігаційних карт, я складав ра-диограмма, інформувати штаб про нашу невдачу, і