Книга Сталеві труни стр 277

ний бази ВМС. О 08.30 я увійшов в будівлю, де розташовуючись-лись просторі кабінети представників командування флотилії. Молодий ад’ютант провів мене до командующе-му флотилією. З-за столу підвівся морський офіцер з нагородами на грудях. Він був командиром підводного човна, коли полювання за конвоями ще була успішною. Капітан Юрген- сен — один з тих щасливців, яким відгук з фронту в слушний час допоміг уникнути катастрофи.
— Герр капітан, я прибув у ваше розпорядження.
— О, так, мені повідомили про ваше прибуття. Ви долж¬ни прийняти під своє командування нову підводний човен. Вона ще не прибула, але очікується з дня на день. А поки чому б вам не влаштуватися у нас зручніше? Я повідомлю вас. На цьому поки все.
Цей короткий важливий прийом породив у мені дивне передчуття. У поведінці Юргенс було щось штучне. Щось ще ховалося за вира¬женіем заклопотаності на його обличчі. Він здавався рассе¬янним і схвильованим. Я вийшов з його кабінету в повній впевненості, що Юргенсен знав про спіткала нас біді, але не хотів про це говорити.
Поспішивши на пірс, я побачив біля нього дві Покачи-вавшихся підводного човна старого типу. Поруч з ними тулилася човен нового типу невеликого водотоннажності. Прибл-зівшісь до неї, я помітив білу капітанський картуз, потім обличчя над огорожею містка.
Ангерман, невже це ти? — крикнув я команду-ющему з пірсу. .
— Здорово! Ти ще живий? — відгукнувся той.
— Погана трава в зростання йде, — відповів я прислів’ям.
Одна з цих руїн — твоя? — запитав він, вка-викликаючи на старі посудини.
— Ні, я повинен прийняти під своє командування но¬вую човен, яка скоро прибуде.
— Не хочу тебе розчаровувати, але в морі зараз пекло. Боюся, твоя човен не зможе дістатися сюди. Ми тільки що перетнули Скагеррак, тому я говорю з повним
знанням справи. Небо — чорне від їх літаків. У Гер¬маніі повний розгром. Берлін узятий Радами. Амері¬канци зустрілися з ними на Ельбі. Ми покидали Кіль, коли по нас знаряддя били прямою наводкою. — Він стер з лиця піт і продовжила — «Томмі» захопили Кіль. Пер¬вие британські танки з’явилися на пірсі Тирпица, коли ми перебували в середині внутрішньої бухти. Вони нача¬лі палити по нам, і, їй-богу, ми дивом дісталися сюди. Під час переходу втратили мінімум сім човнів. Я пе¬рестал вважати втрати тільки цього ранку. Упевнений, що дол¬го так тривати не може.
Ан герман ще продовжував розповідати про пережиті ужа¬сах, коли до пірсу підійшла інша мала підводний човен нової конструкції. Один з матросів кинув швартови. У цей момент я дізнався ще одне знайоме обличчя. Мій добрий друг Фред Шрайбер теж уникнув загибелі в Балтиці.
Фред в знак вітання помахав рукою. Його звірка ющіе очі втратили колишню жвавість, шкіра прийняла пе-пельно колір. Я зрозумів, що сталося нещастя.
Як тільки були перекинуті сходні, я кинувся зустрів тіть одного. Ми мовчки потисли один одному руки. Він ви-тягнув з кишені пом’ятий аркуш паперу і передав його мені. Очі Шрайбера зволожилися. Я розгорнув аркуш паперу. Це була дешифрована радіограму з штабу:
«До уваги всіх підводних човнів. Негайно припинити вогонь. Припинити всі бойові операції проти суден союзників. Деціц ».
Коли я читав текст радіограми, літери расплива¬лісь. Я насилу розчув голос Фреда:
^ Ми прийняли її півгодини тому. Це ш фінал.
У мене раптово защеміло серце, Я відвернувся, щоб стримати сльози. Мене не вчили програвати.
К 5 травня підводний війна закінчилася. Дениц, глава нового уряду, погодився на попередні умови капітуляції всіх наших збройних сил в се-вірною