Книга Сталеві труни стр 280

Тепер Юргенсен вже кричав:
— Розстріляйте цих мерзотників, не треба вішати, стре¬ляйте в них!
Морські піхотинці почули наказ, і все закончі¬лось дуже швидко. Один з них підняв рушницю і вистре¬ліл в упор. Особа засудженого сплющилося, як млинець. Двоє інших теж впали, зрешетили кулями. Мор¬скіе піхотинці підтягли три тіла до стіни ремонтного цеху і залишили їх там. Командам підводних човнів було прі¬казано розійтися, пішов геть лад морських піхотинців, плац спорожнів.
Пізно вночі два унтер-офіцера допомогли мені вта¬щіть тіла розстріляних на шлюпку. Ми прив’язали гру¬зи до їхніх ніг і шиях, потім, працюючи веслами, дісталися до середини фіорду. Три сплеску води — і мертві мо¬рякі були поховані згідно морським традиціям.
Страта змусила Фреда рішуче відмовитися від наме-ренію вийти в море цієї або який-небудь інший вночі.
Кілька днів компаунд перебував в могильній тіші¬не. Багато його мешканці були шоковані інсценіро¬ванним вбивством і мучилися докорами сумління. Про¬ісшедшее вбило в мені останні надії: якщо німці вбивали німців без тіні збентеження, то мені не можна було розраховувати на краще майбутнє на батьківщині. Не було на¬дежд і на милість переможців. На мій подив, анг¬лічане проігнорували наші підводні човни на базі і не прі¬чінілі шкоди іншим, які підкорилися їх наказам рухатися в найближчі британські порти, вивісивши чер¬ние прапори на висунутих перископах. Мої побоювання от¬носітельно переможців ослабли ще більше після першої зустрічі з британським офіцером.
В середині травня я відправився до британського военно¬му коменданту до невеликого провінційного містечка на схід від Крістіансунн. Мені було доручено обгово¬ріть з ним умови евакуації персоналу військово-мор¬
ської бази. У поїздці на бронемашині мене сопровож¬далі два матроса з кулеметами напоготові. Нас предупре¬ділі про можливу засідці колишніх норвезьких партизанів, котрі жадали реваншу. Я виявив британського комен¬данта, полковника Макгрегора, в досить пізній вре¬мя надягати свій військовий мундир в номері провін¬ціального готелю.
Макгрегор закрив за мною двері і запропонував стілець.
— Я тільки що зробив ранкову гімнастику, — сооб¬щіл він вибачається голосом зі своєрідним шот¬ландскім акцентом. — Розумієте, біг вранці позво¬ляет тримати себе в формі. А чоловік мого віку повинен стежити за своєю вагою. — Потім полковник на¬ліл мені в стакан вина і додав: — Це найкраще, що я міг знайти в цьому глухому містечку.
Одягаючись, Макгрегор трохи розповів про себе. Три місяці тому він приземлився на парашуті в цих горах і організував тут норвезькі загони опору. Потім пояснив, що йому наказано домагатися від не¬мецкіх військ протягом трьох днів залишити Крістіан- сунн і переправитися на найближчий острів Трома. Я був абсолютно обеззброєний простотою спілкування з Макгрегором і вирішив, що співпрацювати з таким офі¬цером НЕ принизливо, чи не небезпечно.
Спекотного травневого полуднем тисячі наших моряків на-правилися по мосту в добре обладнаний військове містечко на Трома, який кілька років іспользовал¬ся як опорний пункт німецької берегової артілдеріі. Рядовий склад був розміщений в казармених бараках. Фред, я і група офіцерів зайняли чистий фермерський будинок, який використовували ПБД клуб. Повна відсутність брі¬танскіх військових і неспішне розселення нас групами по собственному желанию дозволяли думати, що наше перебування на Трома буде недовгим і цілком стерпним.
Але все виявилося по-іншому. Незважаючи на доброволь¬но дотримуваний строгий розпорядок дня, який пре-передбачати багато організаційних заходів і