Книга Сталеві труни стр 284

нього без ентузіазму. Він сказав, що у мене буде боль¬ше шансів вибратися з табору, якщо я піду один. Ес¬лі мені пощастить, він піде за моїм прикладом і ми встре¬тімся по домовленому адресою у Франкфурті.
Вночі о 21.30 я знову виповз з нори. Рухався мед-повільно, довго і з завмиранням серця. З крайніми переді-Сторожней вибрався в тінь кутовий вежі. Несколь¬ко хвилин перечекав там, змушуючи себе повзти далі. Потім розпластався на землі. Із стисненими зубами і пере¬сохшім горлом рушив далі. Витягнувшись на всю довжину, чіпляючись пальцями за висохлу грунт, я ізвівал¬ся і повз у напрямку до внутрішнього огорожі з колючого дроту. Піт заливав очі мені, просочував одяг. Я доторкнувся до дроту, підліз під неї і ока¬зался у зовнішньої огорожі. Глибоко зітхнувши і кинувши швидкі погляди на сторожові вежі, обережно прі¬поднял дріт і викотився під нею за паркан. Потім поповз далі через зарості папороті в темряву.
Кругом стояла мертва тиша. Я прокрався через лу¬га і житнє поле в маленьке село в долині Нахе, розташовану в трьох кілометрах від на південь від табору. Там пробрався в чийсь комору і заснув в стозі сіна.
Розбудив мене різкий звук. Він виходив від фермера, запрягали коней. Я підійшов до нього і нічого не приховуючи сказав, що втік з табору і потребую допомоги. Ще не оговтавшись від подиву, фермер сказав, що немно¬гіе бранці, тікаючи так далеко, кінчали тим, що наймалися служити до французького Іноземний легі¬он. Ми пройшли на кухню, де його дружина і дочка накормі¬лі мене ситним сніданком з смажених яєць і картоплі. Поки я їв, фермер пообіцяв, що посприяє у обес¬печеніі мене і Фреда документами.
Проспавши ніч на перині, я прокинувся з новими сіла¬мі і рішучістю визволити Фреда з табору. Хоча фер¬мер не схвалив ризикована справа, він забезпечив мене всім необхідним. Вночі я обережно пробрався до табору з мішком їжі для виснажених бранців. Коли я пробирався через зовнішнє огородження, мене вияв-жили два марокканця. Я піднявся на ноги, вважаючи, що буду розстріляний на місці. На мій подив, охорону боль¬ше цікавило вміст мого мішка, ніж я. Гово¬ря краще них по-французьки, я переконав їх, що намагався пронести потайки їжу для мого друга. Пообіцяв дарувати по пачці американських сигарет, якщо вони дозволять каж¬дий раз у зручний для мене час проходити повз них за таку винагороду. Жадібність восторжествувала. Взявши дві пач¬кі «Кемел», марокканці навіть підняли дріт, что¬би я проник до табору. Я знайшов Фреда сплячим в норі. Приголомшений моєю появою, але все ще не готовий втекти, Фред виправдовував свою нерешітель¬ность тим, що сподівається отримати до кінця тижня свої документи. Якщо цього не станеться, він обіцяв совер¬шіть втечу в суботу вночі. Я був роздратований провалом свого ризикованого підприємства і покинув Фреда, ос¬тавів їжу для вмираючих і безпомічних. Інша пачка сигарет забезпечила моя безпечна відхід з табору.
Два дня я із задоволенням прожив на фермі. Допомагав господареві в польових роботах, згрібав і укладав в стіг сіно, працював вантажником. Я з апетитом поїдала просту здорову їжу і плескався вечорами в цинковій ло-Ханке. Я радів своїй долі, тому що зрозумів, що за свободу треба боротися в будь-яких умовах.
У суботу вночі я знову підійшов до табору з пачками американських сигарет, отриманих від фермера. Два ма-рокканскіх охоронця допомогли мені за хабар проникнути за огорожу з колючого дроту. Коли я пріблі¬зілся до нори Фреда, в темряві метнулось кілька те¬ней. Вмить мене оточили і схопили. Після цього я по¬нял, що був затриманий своїми ж співвітчизниками, Виявилося, що мене включили в список військовополонених, яких повинні були етапувати до Франції. Ко¬мендант табору погрожував розстрілювати по п’ять чоловік зі списку за кожного, хто втече. Опинившись перед страш¬ной дилемою, мої товариші сподівалися, що я повернуся і