Книга Сталеві труни стр 289
Кілька стрибків — і я злився в темряві з внут-ній стороною забору, навпроти якої знаходилося ка-раульное приміщення. Але так і завмер, коли в шести метрах від мене пройшли охоронці. Потім при по-мощі гаків зачепив кілька ліній колючого прово-локи. Оглянувшись на караулку і поглянувши на стороже¬вие вежі з кулеметними гніздами справа і зліва, я не поспішаючи поліз до верхньої кромки забору, увінчаною колю-чий дротом, штовхаючи перед собою свій згорток. Тінь, яку відкидали хвойні дерева, приховувала мене від охоронців на вежах. Нагорі я розділив лінії колю-чий дроту на дві частини. Одну з них перекинув з по-міццю гака на зовнішню сторону паркану, іншу ото-рушив і закріпив двома гаками вище, щоб забезпе-чити собі досить широкий отвір. Потім кинув за собою пакунок і пішов за ним за межі зони для військовополонених. Внизу, ховаючись в тіні караульного по¬мещенія, я надів пальто і капелюх і вставив в рот сига-Рету. Коли охоронці зникли з очей, попрямував до солдатських казарм. Там, де ліхтарі висвітлювали май-ки для стройових занять, повз мене пройшла група сол-дат. Я зупинився, закурив сигарету і рушив до вихо-ду з табору.
Пройшовши від околиці Ле-Мана до вокзалу, я купив квиток у вагон 2-го класу на поїзд до Парижа, що відходив у
21.30. Приблизно через дві години — 28 жовтня в воскресе-нье — я сів у потяг і зайняв кутовий місце в прокуреному купе Вранці о 07.00 я прибув на паризький вокзал Мон-парнас, недбало пред’явивши свій квиток контролеру, про-йшов повз одного з жандармів, який затримав мене два місяці тому, і пірнув у метро, щоб дістатися до Східного вокзалу. Після того як я купив квиток до Меца, у мене залишалося до відходу поїзда цілих трінад-цять годин вільного часу. Я бродив по Парижу з неприємним відчуттям. Мені здавалося, що все подозре-кові дивляться на мене і що перший же зустрічний жан-дарм зажадає від мене пред’явити документи, яких
у мене не було. Однак мені вдалося уникнути неприємного-ностей і повернутися на вокзал якраз перед посадкою на потяг.
Поїздка до Меца зайняла дев’ять годин і довела мене до межі виснаження. В Меці я купив квиток до погранічно¬го французького містечка Форбах на поїзд, що відходив під покровом темряви. Знову блукав по міських улі¬цам. Голова крутилась від голоду, в шлунку відчувалася болюча порожнеча. Нервове напруження досягло пре¬дела. Мені відчайдушно хотілося спати, але я не міг дозволити собі забутися. Мені хотілося їсти, але я не наважувався зайти в магазин без продовольчої картки. І все ж я думав, що потрапив в смугу везіння! ніщо не могло перешкодити моєму побіжу на свободу.
Нарешті я наважився увійти в хлібний магазин і, ви-думав якесь виправдання відсутності у мене карток, купив два батони хліба з хрусткою скоринкою. Прохажі¬ваясь вулицями старого міста, з’їв їх з вовчим аппе¬тітом. Але голод терзав мене ще сильніше, і, нехтуючи небезпекою, я зайшов до ресторану. Там сказав, що втратив свої картки, і попросив проте обслужити мене. Замовив миску горохового супу, велику порцію ліон¬скіх сосисок і овочевий салат. Після трапези, напо¬мінавшей справжній банкет, я продовжив своє беспоря¬дочное, небезпечне бродяжництво. Але, коли насту¬пілі сутінки, повернувся на вокзал.
Добре розуміючи, що в Форбахе мені треба було прой¬ті прикордонний контроль, я виліз у стояв потяг і пройшов вперед, виглядаючи походящей укриття. Дой¬дя до самого паровоза, я так і не виявив провідника. Рішення прийшло швидко: ривок — і я сховався в тендері паровоза за вугільної купою. Через кілька хвилин верну¬лісь машиніст з кочегаром. Поїзд дав свисток і відійшов від вокзалу Меца.
Через дві години кочегар, який брав вугілля з тендера для топки, наблизився впритул до мого укриттю. Я осто-рожно відповз до задньої стінки, де виявив великий
