«Пояснювальна за козу»
Є недалеко від Рязані такий райончик, навіть міні-містечко Дягилево. Якщо погуглити, то побачите приватний сектор, будиночки, нині котеджі, сади і городи, різномастих курей, собак та іншої атрибутики сільській житухи.
Тоді, в непростому і несутому для багатьох, 2000-м, це були досить скромні шлакові будиночки, кози і подекуди корови, мирно пасуться на галявинах.
Житейка була хренове, нам затримували зарплату на два, а то і три місяці, і радості від цього ми, як ви розумієте, не відчували. Жителі описуваного мною, житлового сектора, трималися за рахунок свого господарства, ну а ми…Ну як усі…виживали як-то.
Жила-була в тому самому Дягілево одна тітонька, 75 років, хронь по суті, важка гіпертонічка, але прекрасної доброї душі людина. Зовні схожа на казкарку з кінофільмів, з сивою косою навколо голови .І була у неї коза небаченої дотоле мною породи і масті. Шоколадно-біла. Зовсім невелика за розмірами, але дуже молочна.
Дісталася вона нашій клієнтці волею доль. Померла сусідка по вулиці, і син покійної, терміново продаючи материнський будинок, і, поважаючи багаторічні дружні стосунки двох сусідок, віддав її в подарунок і подяку нашій тітоньці.
Тітка Зіна, так звали нашу хронечку, ніколи раніше кіз не тримала і брати-то її не хотіла . Проте….звикла і полюбила її, до того ж коза приносила і козляток в покладений термін, і молоко чудове.
Вобщем, викликала вона часто, але, як то раз , зачарована Іваничем, повадилася записувати свою адресу тільки на нашу бригаду.
Був і ще один персонаж в цій історії. Сусід нашої хронечки, сварливий і старий козел (хай пробачать мене славні тварини) чоловічого роду, людського племені, алкогольного стану…
Заздрив він і подарованій тітці Зіні Козі, і всім, кому міг, з будь-якого приводу. Хронічка сама нам це говорила і страждала, що заздрість його неприборкана і все життя він такий. Поїла його козячим молоком, щоб догодити, пекла млинці і пиріжки і годувала того ублюдка, але…
Козел він, коротше.
Ми полюбили рятувати тітоньку від її циферок тиску 220 і вище , тому як поїла вона, завжди, нас чаєм, годувала смачними млинцями на козячому молоці і з собою завертала обов’язково плюшки.
І бувало частенько, що вона зовсім не потребувала медичної допомоги, але записувала на нас адресу і вручала три пакети зі свіжою випічкою…
Справа сталася незабаром після зникнення і знаходження Бубль Гума, влітку, коли красива плямиста кізонька паслася недалеко від будинку хронечки.
Привід до виклику звучав «вмирає в городі» і ми з Іваничем, дізнавшись милий шлункам і душам адресу, рвонули на допомогу, молячись, щоб не виправдалося написане на карті…
