Як навчити дитину говорити в 2 роки
Коли батьки почують довгоочікуване «мама» або «тато», залежить від багатьох чинників, які обов’язково потрібно враховувати. Втім, нетерпіння, а також природне вболівання за розвиток малюка часто змушують нас звертатися до різних фахівців: неврологів, психологам і логопедам. Особливо часто батьків турбує питання про те, як навчити дитину говорити в 2 роки.
Ось і я була здивована, коли час наближався до другого дня народження сина, а він досі не говорив хоча б словосполученнями, не те що пропозиціями. Навіть словниковий запас у дитини був досить малий, всього 6 слів. Тема ставала ще гостріше, коли цікаві подружки починали питати: «А що, ви досі ще не розмовляєте? Мій вже віршик перший вивчив…»
Не скажу, щоб я вже дуже сильно переживала чи засмутилася, адже син розумів, що йому кажуть або вимагають. Свої бажання він завжди висловлював жестами, додаючи щось дуже емоційно на тарабарском мовою. Я не стала на даному етапі звертатися до лікарів, вважаючи, що 2 роки — не критичний вік для того, щоб почати розмовляти, і приводу для паніки немає. До того ж, сподівалася на материнське чуття і свою педагогічну освіту. Озброївшись корисною літературою по темі, а також інтернетом, я знайшла кілька хороших порад та ідей для занять.
В першу чергу хочу відзначити дуже розумна порада: промовляти всі свої дії, називати предмети. Дитина повинна постійно чути живу мову, інакше ніякі розвиваючі ігри та вправи не дадуть потрібного результату. Починаючи з самого ранку я практично не замовкала: «Це футболка, вона блакитного кольору. Давай одягнемо її. Де ручки?», «Це тарілка, зараз мама покладе в неї кашку і ти будеш їсти. Хочеш їсти?» І так весь день, незалежно від того, де ми перебували. Дуже важливо, щоб малюк бачив обличчя при спілкуванні: міміку, рух губ і мови. Спочатку, зізнаюся, мені було важко, адже підтримувати діалог — це одне, а коли розмовляєш фактично одна — зовсім інше. Втім, досить швидко звикла. Вже через кілька днів я помітила, що син став розмовляти набагато більше, правда, все ще на своєму тарабарском.
Нижче наведу ще кілька порад, які, на мою думку, допомогли розговорити дитину.
- Улюблена пісенька і ритмічні вірші. Я вибрала кілька простих дитячих віршів і щодня по кілька разів розповідала сину, намагаючись робити це якомога виразніше і емоційніше. Було видно, як маляті подобається, він слухав дуже уважно. А потім я почала застосовувати головну хитрість — «забувати» останню сходинку. Син намагався продовжити улюблене вірш, з кожним разом у нього виходило все краще. Той же принцип я використовувала і з пісенькою. Дитині дуже подобався мультфільм «Два веселих гуся», а особливо його озвучення. Він завжди весело сміявся і танцював, коли я йому включала цю пісню. Але щоб розговорити малюка, необхідно прибрати подалі всі гаджети, вимкнути комп’ютер і телевізор, так як вони не сприяють розвитку, а тільки заважають. Тому пісеньку про гусей я співала сама, якось «забувши» слова приспіву.
- Звуконаслідувальні слова. Жодна кішка або собака на прогулянці не пройшла повз нас, щоб ми не звернули на неї увагу. Показуючи на тварину пальцем я вимовляла: «Це кішка. Вона каже мяу». А вдома ми закріплювали матеріал за допомогою картинок, на яких були зображені з тваринами. У два роки син мав уявлення про кішку, собаку, вівцю, свиню, корову, півника, курці, кози, коні, а також про те, як вони кажуть. Спершу я вимовляла звук, наприклад, «му», а син шукав на картинці корову і показував пальчиком. Через деякий час дитина навчився озвучувати сам.
- Для розвитку фонематичного слуху я придбала різні музичні інструменти. Ми з сином влаштовували цілий концерт (тут же, до речі, співали таку пісеньку про гусей). В кінці я пропонувала йому цікаву гру, суть якої полягала у вгадуванні інструменту, який потрібно послухати з закритими очима.
- Пальчикові ігри. «Сороку-белобоку», «йшла коза рогата» та «ладки-ладусі» я пам’ятала ще з дитинства. Адже давно відомо, на скільки корисні такі вправи для розвитку мовлення дитини. Це і масаж кистей рук, і ритмічне легке вірш, в якому повторюються одні і ті ж слова.
- Ігри з дрібними предметами. Для розвитку мовлення також важливо приділяти увагу дрібній моториці. У головному мозку людини рухова проекція кистей рук розташована дуже близько з мовної зоною. Вчені довели, що розвиток моторики пальців значною мірою позначається на вмінні говорити. Дитині доставляли задоволення гри з піском, крупою, намистинками та ґудзичками. Ми з ним кожен день щось майстрували: вирізали, клеїли, ліпили. На прогулянку я брала з собою дрібні іграшки (з шоколадних яєць) і закопувала їх в пісочниці. Синові дуже подобалося їх знаходити. А ще робили благородну справу: підгодовували птахів у дворі. Малюк сипав зернятка, отщипывал від булки хліба маленькі шматочки. Всі ці заняття також допомогли нам розвивати мовлення.
Ну а для того, щоб мова стала більш чіткою, я проводила з сином артикуляційну гімнастику. Це досить прості вправи, в яких задіяні рот і язичок. Наприклад, просила дитини «показати паркан» (посміхнутися). Також язичком ми зображували гойдалки (вгору-вниз), дивилися по сторонам (вправо-вліво) і чистили їм зубки. Чому я пишу «ми»? Тому що дуже важливо, щоб дитина наочно бачив приклад того, як треба робити правильно.
Якщо ви теж задумалися над тим, як навчити дитину говорити в 2 роки, не поспішайте звертатися до логопедам, неврологів і психологам. Займаючись вдома самостійно ви не просто заощадите сімейний бюджет, але і обов’язково отримаєте результат. Адже мама і тато інтуїтивно знаходять правильний підхід до свого малюка, а емоційний зв’язок з люблячими батьками куди важливіше різноманітних методик. Сподіваюся, мої поради та ідеї допоможуть вам розговорити дитину.
