Книга Сталеві труни стр 119

ку шланг помпи, що почала відкачувати заповнювати її маслянисту рідину. Рівень затоплення швидко по-ніжа, оголюючи прилади та обладнання. Через три години середина човна була вільна від води. Згораючи від нетерпіння, я спустився вниз по алюмінієвому трапу. У приміщенні центрального поста панувало повне разо-ширення. Все було покрито піском, змішаним з соляркою, мастилом і водоростями. Була за-топлена також секція, в якій містилася радіо-рубка, офіцерська і унтер-офіцерська каюти, а також комплект акумуляторних батарей. У метушні, після-довай за катастрофою, ми забули заткнути перего-ворной трубу, що вела з бойової рубки до радиста. Поки човен лежала на дні, вода текла крізь переговор¬ную трубу і повністю вивела радіорубки з ладу.
Після ґрунтовного огляду «У-612» на наступний ранок, коли з неї повністю була відкачана вода, човен відбуксирували в сухий док. Пробоїна в корпусі виявилася діаметром з відро. Єдиним приміщенням, яке піддалося затоплення, був носової торпедний от¬сек. Його перебирання були наглухо задраєно. Зниклих моряків на борту човна ми не виявили. За заключе¬нію експертної комісії, ремонт човна займе від 8 до 12 місяців. Моя надія на швидкий бойовий похід похитнулася.
Два дні ми перебували в невизначеному стані. Потім штаб наказав укомплектувати нашим екіпажем нову підводний човен «У-230», ремонт якої на верфях Кіля наближався до завершення. Ми приступили до своїх но¬вим обов’язків після тривалої відпустки.
Затонулий підводний човен і втрата двох осіб були не єдиними бідами, які нас спіткали. Під час рятувальної операції виявилося, що наш кок, Місцем нер, приховав велику кількість кави, чаю і масла. До¬прошенний Ріделем, Меснер зізнався, що збув значи- тільну частина цих продуктів на чорному ринку. Подвод¬нікі стверджували, що кок займався шахрайством з часу прибуття на борт човна. Мене вразило, одна¬ко, що ніхто не повідомив про це раніше. Як би там не було, довелося обговорити поведінку Меснер на суді че¬сті. Його посадили на гауптвахту.
Однак в той же день кок зник. Даремно я Обисов-кивав його кімнату. Поки я цим займався, прийшли два розлючених матроса, які заявили, що Меснер вкрав у од¬ного фотоапарат, а в іншого комплект нової форми. Побіжний перегляд офіцерами свого багажу показав, що кок втік зі штурманським пістолетом «люгер». Я по¬дождал добу перед оголошенням тривоги, щоб дати Меснер шанс покаятися. Однак він не повернувся, і це дало підставу порушити справу про дезертирство. Знаючи, що Меснер був ласий до жінок, я склав список адре¬сов, за якими він міг ховатися. Я сподівався особисто застерегти Меснер і врятувати його від військового трібуна¬ла, вирок якого коштував би втікачеві кількох років перебування за гратами. Отримавши по заявці машину з шофером, я посадив на заднє сидіння двох матросів і відправився на пошуки Меснер.
Перший будинок знаходився в передмісті Данцига. Місце виглядало цілком пристойним. Проживала там девуш¬ка повідомила, що не бачила кока вже кілька тижнів. Ми поїхали до будинку, розташованому по дорозі в Сопот. Мати інший «нареченої» Меснер відкрила двері з больші¬мі пересторогами. Виявилося, що я взяв слід пра¬вільно, але запізнився: кок переночував тут в попередню добу і поїхав, як він сказав, додому. Ми попрямували в Готенхафен, де проживала ще одна претендентка на священний обряд одруження з Меснер. Там я виявив дівчину, але не втікача. Останнім адресою в списку значилася хатина на півострові Хела, окру¬женная соснами. Це було чудове притулок. Одна¬ко хатина виявилася порожньою. Абсолютно збентежений-ні, ми повернулися