Книга Сталеві труни стр 151

ведення підводної війни. Тепер ми не могли рассчітиват’ на раптовість атаки і можливість потай втекти від переслідування.
10.35. «У-230» спливла на перископну глибину. Вні¬мательний огляд неба через резервний перископ не про-назовні літака противника. Ми швидко піднялися на поверхню.
Полювання відновилася. Ми вперто рухалися вперед, незважаючи на нервове напруження. Двигуни працювали на повних обертах. Я зосередився на спостереженні за небом, лише епізодично погладивая на густий ліс щогл і труб на горизонті. Білі громади хмар пли¬лі по небу на середній висоті, гнані різким запад¬ним вітром. Він обрушував хвилі на палубу і в опреде¬ленние проміжки часу кидав на місток шматки морської піни.
11.0. Я виявив блиск металу в просвіті між хмарами. Це був невеликий літак, пріготовівшій¬ся спікірувати на нас.
— Тривога!
Чотири бомби, розірвалися через 50 секунд непо-далеку, переконали нас в тому, що літак вів досвідчений пі¬лот. Ударні хвилі струсонули човен. Фрідріх зупинив її падіння на глибині 180 метрів, потім виправив кіль посудини і підняв на перископну глибину.
11.25. «У-230» спливла. Ми рвонули вперед і пом-чалісь за конвоєм з похмурою рішучістю. Підкоряючись мисливського інстинкту, продовжували переслідування, чи не-дивлячись на постійну загрозу з повітря. Нас не могли зупинити постійні бомбардування. Ми мчали на граничній швидкості, всупереч страху і розуму — впе¬ред, тільки вперед, до головної частини конвою.
11.42.
— Тривога — літак!
«У-230» пішла під воду. Чотири вибухи спробували її на міцність, але човен витримала і це суворе досл-тание. Поки ми чекали, коли літак полетить, наші серд¬ца шалено билися.
12.04. Ми спливли в обстановці що посилився хвилі-ня моря і рушили вперед, незважаючи на качку. Кон¬вой перемістився на північний захід від нас. Незважаючи на постійні атаки з повітря, ми не відставали від нього. Я помітив два ескорту на горизонті, але основна небезпека нас підстерігала зверху. Хмари опустилися нижче і сом-кнулісь, закриваючи останні просвіти блакитного неба.
12.8. Знизу на місток надійшло повідомлення для ка-харчується: «Тільки що отримана радіограма:« Атаковані літаком. Тонемо. «У-89». Звістка знову повалило нас в шок. З жахом я спробував уявити собі, що слу¬чітся з нами, коли вибухи розколють корпус човна.
12.17.
— Тривога — літак за кормою!
«У-230» ще раз пішла під воду і стала швидко на-збирать глибину. Закусивши губу, я чекав бомбардування. Через 45 секунд чотири вибухи грунтовно струснули човен. Кожна секунда затримки із зануренням у вре¬мя атаки літака наближала нас до конвою, але якби ми спізнилися хоч на секунду з відходом під воду, то воз¬душная бомбардування поклала б край нашої полюванні, та й життя теж.
12.30. Ми знову спливли. На цей раз на місток виш¬лі тільки троє: капітан, старший матрос і я. Ми наполегливо мчали вперед, хоча думка про можливу загибель і угнета¬ла нас протягом години.
13.15. Двомоторний літак несподівано вивалився з низького хмари за кормою всього лише в 800 метрах. Занурюватися було пізно. Після секундного заціпеніння Зігман скомандував:
— Право керма!
Я відскочив до задньої частини містка, щоб відкрити по літаку вогонь з зенітки. Матрос взявся за другу зе-нитку. У міру наближень літак швидко увелічіл¬ся в розмірах. Під час повороту човни лівим бортом він спікірував на нас, обстрілявши з кулемета відкриту зад-нюю частину містка. Ні матрос, ні я не змогли произве