Книга Сталеві труни стр 154
ставив собі, як транспорти обходять групу ескортів, які намагалися знищити нас. Можливо, нам варто було б піти на ризик більш глибокого занурення. Я не знав, де знаходився його межа, на рівні якого сталевий корпус міг лопнути під тиском водної маси. Та й ніхто цього не знав. Ті, хто проектували човен, стара-лися не говорити про це. Кілька годин ми терпіли екзекуцію і поступово йшли в глибину. Вибухи се-рії з 24 боєзарядів стрясали наш човен кожні 20 хвилин. Одного разу нам здалося, що катування скінчи-лось. Це сталося в той час, коли ескорти поверну¬лі, щоб зайняти свої місця в бойовій охороні конвою. Але наша надія на порятунок жила недовго. Мисливці тільки поступилися право добити нас іншій групі Ескор-тов, що слідувала в хвості армади транспортів.
20.0. Нова бомбардування «У-230», за нею друга, третя … Ми безпорадно висіли на глибині 265 метрів. Наші нерви були натягнуті як струна, шкіра і м’язи втратили чутливість від холоду, нервового напруження-ня і страху. Отупляющая агонія очікування позбавила нас почуття часу і апетиту. Днище човна було запол-нено водою, соляркою і сечею. Наші умивальні були наглухо закриті. Скористатися ними означало б мгно¬венную загибель, оскільки колосальне зовнішнє давле¬ніе не дало б регулювати стік води. Були роздані консерви, щоб команда підкріпила свої сили. До запа¬ху відходів, поту і солярки додалася сморід від разлагав¬шегося електроліту. На холодній поверхні стально¬го корпусу сконденсировались від підвищеної вологості краплі води, які зривалися в днище, котилися по трубопроводах, просочували вологою одяг. Опівночі капітан зрозумів, що англійці не припинять свої бомбар¬діровкі, і наказав роздати ізолюючі протигази, щоб полегшити дихання людей. Незабаром кожен подвод¬нік повісив на груди велику металеву коробку з гумовим шлангом, що йде до рота, а також затиск для носа. І все ж ми сподівалися на краще.
13 травня. До 01.00 на нас було скинуто понад 200 глу-бінних бомб. Кілька разів ми вдавалися до хитрощів, щоб уникнути бомбардувань. Через бортовий клапан легкого корпусу періодично випускали масу воздуш-них бульбашок. Скупчення бульбашок, що буря течени третьому, відбивали імпульси «асдіка» як велику компакт-ву масу. Однак мисливці попалися на прийом тільки двічі, і обидва рази вони залишали мінімум один ескорт прямо над нами. Зазнавши невдачі, ми кинули гру і зосередилися на економії своїх сил, стисненого повіт-ха і скорочувати запасів кисню.
04.0. Човен занурився на 275 метрів. Уже 12 ча-сов ми піддавалися бомбардуванням без всякої надеж-ди на порятунок. 13 травня було моїм днем народження, і я питав себе, чи не буде цей день для мене після-дним. Скільки можна розраховувати на удачу?
08.0. Бомбардування не слабшали. Рівень води в днище піднявся вище плит. Вода хлюпала в моїх ногах. На такій глибині помпи, відкачують воду з днища, виявилися марними. Після кожного взри¬ва главмех накачував в цистерни кілька стисненого повітря, щоб гарантувати збереження пла-вучесті. 12.0. Диферент занурюється човни різко збіль-чився. Наші запаси стисненого повітря загрозливо скор-тились, човен же опустилася ще нижче.
20.0. Духота посилювалася, тим більше що ми дихали через ізолюючі протигази. Здавалося, сам диявол стукав в сталевий корпус човна, який скрипів і скре-Жетан під неймовірним тиском.
22.0. З настанням сутінків бомбардування усі-лилися. Люті атаки, часовий проміжок між якими скорочувався, показували, що противник те¬рял терпіння.
14 травня. Опівночі ми підійшли до межі виживати-мости човни та екіпажу. Ми досягли глибини 280 мет¬ров і продовжували занурюватися. Я став пробиратися че-
